Мала із сином учора дуже неприємну розмову. Розумію, що він у чомусь і правий зі свого боку, але вважаю. що в нинішній ситуації інакше вчинити не можу. “Ну якщо тобі сестра дорожча, – каже мені син, – То на мою допомогу більше не розраховуй”. Прикро розуміти, що саме мої вчинки призвели до такого, але вилухавши мене, ви зрозумієте, чому нині я все що маю вкладаю в доньку.
Для мене то було прикрим прозрінням коли невістка мене почала питати, чому це я не люблю онучку свою – доньку сина. Мовляв, з дітьми доньки я постійно няньчусь, усю пенсію в них вкладаю, а з донькою невістки ні. Я їй і сказала, що я до всіх дітей однаково ставлюся і то вона собі щось надумала, проте вона лиш пирхнула зневажливо.
Просто, склалось так, що нині сім’я сина справді живе сама по-собі — я нічим їм не допомагаю. На відміну від дочки. У неї я уже три роки як ніби вже живу. З дітками допомагаю, бо ж більше і нікому.
Справа в тому, що у Ніни моєї особисте життя не задалося. Вона жила у цивільному шлюбі з чоловіком, борщі варила, шкарпетки прала, створювала затишок, а чоловік сприймав це як належне. Прожили вони разом 5 років, а коли вона повідомила йому, що при надії – зібрав речі втік.
А перший же огляд показав, що в мене буде не один онук, а одразу троє. Уявляєте, троє діточок зразу. Доньці тоді прямо зле стало, та й я від несподіванки дар мови втратила, проте ще тоді Ніні пообіцяла, що буду допомагати поки дихаю. Піднімемо діток удвох.
Перший рік узагалі пройшов як у тумані. Ми не висипалися, діти неспокійні, турбот купа… Ще й діагнозів купу малечі поставили, тож з ними було нелегко. Ми з донькою крутилися як білки в колесі. Звісно, поява у цей період донечки у сина була новиною радісною, але (кажу поклавши руку на серце) ніби як пересічною.
Зараз моїм онукам вже по 3 роки, але все одно важко молодій матусі одній із ними возитися. За ними завжди потрібно стежити, адже вони дуже активні і непосидючі.
Ми порадились і вирішили, що Ніна все ж повинна вийти на роботу, бо гроші потрібні. Саме тому я повністю присвятила себе вихованню онуків. Я ж розумію, що дочка просто не зможе усе сама зробити і потягнути.
У вересні малі пішли в садок та нічого путнього з цього не вийшло — більше в аптеку винесли, ніж вони туди ходили.
Ну от, а тим часом з’ясувалось що син і невістка дуже невдоволені тим, що про її доньку я нічого не знаю. Вони часто запрошували мене у гості, дзвонили але я все часу не мала нормально сісти побалакати, чи хоча б із дому вийти. Звісно, я онучку ту люблю, але ж самі посудіть, ну коли?
Пропонувала невістці приходити з онукою до мене, аби діти усі разом грались, бо ж вік один. Але та теж не поспішає — хоче, щоб бабуся тільки з онукою спілкувалася, не відволікаючись на інших дітей.
А це діти у доньки усі втрьох занедужали. У неї на роботі саме звіти, вона не може вдома залишитись, а я одна з трьома, тільки встигай градусники ставити, та до доньки дзвонити і запитувати, що робити. Ну, забула, забула я що у той день було день народження в онучечки моєї. От просто з голови вилетіло. Дві ночі не спала і два дня не мала спокою, які там свята, якщо до вбиральні вийти не могла?
От син учора прийшов і з порогу заявив, що я більше сестру люблю, а на його родину мені байдуже. Прикро біло чути таке, але я намагалась йому пояснити чому так, проте він мене не чув. Більше того, такий у нього на мене жаль, що взагалі зрікся матері своєї. Попросив не телефонувати і сказав, що віднині мама невістки йому за рідну стане.
Розумію я його невдоволення, але й удіяти нічого не можу. Так складаються обставини. Ну не маю я змоги і одного дня виділити для нього і тієї онуки. Хто має у домі трійню, той мене зрозуміє.
Ну що мала робити – покинути доньку і йти до невістки, бо панна так хоче?
24,02,2023
Головна картинка ілюстративна.
