fbpx
Історії з життя
– Мам, мене Антон тут на морі покинув – схлипувала. – Зі своїм малим. Я не знаю, що робити. Мить мама мовчала, видно, переварюючи новину

Вона пробиралася у вагон, щоб ніхто не бачив. Озиралася навкруги, щоб ніхто її, бува, не помітив. Нервово шарпала за руку свою Марічку, гримала на неї. Бо не до душі було те, що побачила. На виході з вокзалу любас Антон, з яким мала їхати на море, якось дивно прощався зі своєю дружиною. Вона хапала його за руки, обнімала за шию, а той демонстративно кривився. Невже про щось здогадалася?

Через кілька хвилин поїзд рушить, а Антона нема. Від переживання, Таня визирала то з одного вікна, то з іншого. Вокзальну суєту розрізав пронизливий свисток, і поїзд зі скрипом рушив з місця.

За матеріалами – Вісник.К.

– Заходь у купе, це наше, – почула за спиною голос Антона.

– Нарешті, – усміхаючись, видихнула Таня. Але любас лише сердито блимнув.

– Давайте знайомитися, цілу добу будемо їхати разом! – Таня сяяла від щастя. – А як цього гарненького хлопчика звати? – розкуйовдила малому чуба.

– Владик, – пробурмотів малий, зиркнувши з-під лоба. «Ну це ж треба так вдатися в батька!» – про себе помітила здивовано.

Але вже скоро напружену обстановку розрядив смачний обід і дитячі ігри. Поки Марічка з Владиком малювали на верхній полиці, Антон з Танею зиркала один на одного. Романтичну ідилію перервав раптовий дзвінок.

– Мама, – Таня невдоволено насупилася і вискочила у коридор. – Алло!

– Де ти? – питала мама, ніби не знала.

– Для чого ця комедія? – роздратовано фиркнула. – Ми з Антоном і дітьми їдемо в Крим.

– Ех ти… Дитино, не можна так, ти ж його із сім’ї забираєш… – повчально зітхнула мама.

– Яка сім’я?! Про що ти говориш? – вигукнула Таня. – Дитина з нами. А жінку він терпіти не може. Він мене любить, мене! І скоро жениться.

– Не буде з того добра, – наостанок сказала мама.

Роздратована Таня повернулася в купе. Але така ніжна усмішка коханого розвіяла усі неприємності.

***

На морі поселилися поряд. Антон завбачливо забронював номери. Можна було вночі не виходити з кімнати, а пробратися через балкон. Поки діти бавилися у пісочниці, Таня з Антоном відпочивали на терасі. Вітер розвіював її довге біляве волосся, тріпотів тоненькою сукнею. Праворуч у блакитне небо врізалася висока скеля, внизу билося хвилями об берег море…

– Яка краса! – захоплено вигукнула Таня.

– І ми з тобою разом… – обійнявши, шепотів на вушко Антон. – Діти, пограйтеся ще! А потім підемо на обід! – вигукнув і потягнув Таню в кімнату…

Увесь тиждень жили, як у раю. Сніданок, море, обід, море, вечеря, прогулянки… Коли діти засинали, Таня й Антон втікали з номерів. Знайшли потаємну місцину під скелею, далеко від чийогось ока, і там насолоджувалися своїм краденим щастям.

Залишалося кілька днів до від’їзду, як за сусіднім столиком з’явилася нова відпочивальниця – ефектна брюнетка. Хоч була трохи старшою за Таню, та Антона зачарувала одразу. Він аж компот розлив, побачивши цю засмаглу красуню. Як подивилася темними очиськами, то ніби жаром обдала.

– Що, слинкою обляпався? – ревниво запитала Таня.

Він змовчав. Але цілий вечір шукав очима незнайомку у натовпі біля пансіонату і відмовив Тані у прогулянці.

А наступного дня занедужав. Мусила Таня сама з дітьми їхати на заплановану екскурсію у Ялту. Сердилася, та нічого не вдієш – Марічка і Владик з нетерпінням чекали дельфінарію. А увечері, коли втомлені повернулися у пансіонат, Антона… не застали. І мобільний його був поза зоною.

– Цей чоловік сьогодні виїхав, – пояснила адміністратор.

– Куди?! – неабияк здивувалася Таня.

– А це вже, дорогенька, не мені знати, – єхидно відповіла працівниця, зверхньо змірявши Таню осудливим поглядом. Їй геть не подобалася ця парочка, які не зважали ні своїх дітей, ні інших відпочиваючих.

Діти наввипередки бігали у дворі, а Таня, спантеличена несподіваною новиною, безсило сиділа на дивані у вестибюлі і гарячково думала. Що робити?! Знову і знову набирала Антона, та його слід простиг. Ну що ж, треба питати поради в мами – вона завжди вирішить будь-яку ситуацію.

– Мам, мене Антон тут на морі покинув… – схлипувала. – Зі своїм малим… Я не знаю, що робити…

Мить мама мовчала, видно, переварюючи новину.

– Сама винна. Я тебе попереджала. Що ж, дзвони до його жінки. А краще бери торби, дітей і збирайся додому.

– Квитки на завтра, – спроквола промовила Таня.

– Тим більше.

У Тані вирувало сум’яття. Що робити з малим Владиком? А раптом Антон вернеться? Нервово крутила в руках телефон, і хоч як було ніяково та соромно, таки подзвонила його дружині.

– Ще одна клюнула, – після хвилинної паузи сказала жінка. – Бери дітей і їдь додому! – скомандувала.

– Ти… ви… така спокійна…

– То не перший раз! Він кожного літа такі вибрики робить. Забере мої вчительські відпускні і возить дівчат на море, ще й сином прикривається. Не ти перша, не ти остання.

– І ви його терпите? – здивувалася Таня.

– Люблю його. Нагуляється і вернеться…

Автор – Юлія ШЕВЧУК.

Фото – ілюстративне.

Передрук матеріалу без гіперпосилання на Intermarium.news заборонений!

Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook.

facebook