“Мама для нас заробляла десять років. – починає чоловік своєї улюбленої заводити, – Невже ти не розумієш, що тепер наша черга про неї дбати?”. Так, я вдячна свекрусі за все те, що ми завдяки їй маємо нині. Однак, чи виправдовує те що вона нам дала таку її нинішню поведінку?
Я виходила заміж за свого Павла ще студенткою. Мені і двадцяти не виповнилось у голові була лиш любов на рожевих марах і розуміння того, як ми будемо жити і на що, в мені не з’являлось зовсім.
Якось, усе у нас з’являлось, як тільки в тому виникала потреба. Весілля батьки організували і та подія залишила в мені купу позитивних спогадів і жодної думки – звідки гроші?
Після одруження ми одразу заїхали у власну квартиру і я в 19 вже була сама собі за господиню у трикімнатній квартирі столичній. Могла навчатись і не перейматись за комунальні і те, як і за які кошти наповнюється холодильник, бо батьки нас підтримували і стелили м’яко, аби лиш ми жили.
Це вже нині я те все розумію. коли вже сама двічі мама і на життя ми із чоловіком заробляємо разом. Так, батьки ще й досі нам підсобляють але не в таких розмірах. бо й вік своє бере і вже той час, коли ми повинні їм допомагати.
Але от у чім річ. Моїм батькам ми допомагаємо фізично. У них дача куди ми їздимо усі разом, аби посадити картоплю і огірки з помідорами. Мої тато і мама там живуть ціле літо. Вирощують птиці багато і городини, а вже восени ми приїздимо на тиждень, аби те все переробити, викопати і забрати в місто.
А мама мого чоловіка, яка з Італії повернулась три роки тому, чекає від нас фінансової підтримки. Бачте, вона не заробила на пенсію, працювати не може, але я певна, що не хоче.
У неї одне на устах:
— Я важко працювала. Ви все маєте завдяки мені, тож тепер ваша черга матері допомогти.
Чоловік віддає мамі половину зарплатні щомісячно. Окрім того, ми оплачуємо свекрусі комунальні і купуємо течі на сезон. В основному це взуття, бо з Італії одягу вона на три життя вперед привезла.
І все б нічого, але мамі мого чоловіка лиш 59. Тобто. вона ще в силі і при здоров’ї, але свідомо не бажає йти працювати. Її все влаштовує і вона чекає, що от так, як нині – буде завжди.
Так, я дуже вдячна свекрусі за все, що ми отримували від неї протягом десяти років, але не тільки вона вкладалась у нашу сім’ю. Мої батьки також і в рівній мірі. Але вони і досі словом нам про те не нагадали і якщо ми не маємо змоги приїхати на їхнє прохання, не влаштовують сцен і не вигадують свою нам допомогу.
А нині, так узагалі пішла коса на камінь, бо мама мого чоловіка надумала дах на будинку перекрити. У неї шифер, так, не новий, але міцний. Прости Господи, але на її вік стане. Однак, пані треба металочерепиця і прямо зараз.
Я одразу сказала, що ми не потягнемо таких витрат, а свекруха і чоловік образились. Вони обоє певні, що можна постаратись і викрутитись.
— Я десять років трудилась заради вас, виносила судна забувши про власне життя. Невже не заслужила подяки? – говорить свекруха хлипаючи.
Але скажіть мені, невже добровільна допомога сину виправдовує таку поведінку нині?
Головна картинка ілюстративна.
