— І ось вони не хочуть розмовляти зі мною через мої гроші! – Зітхнула 57-річна Ганна Петрівна. — І це замість подяки. Я їм допомагала, виручала, на квартиру додавала, де вони тепер спокійно проживають. Я ж позбавила їх необхідності мотатися по орендованих квартирах з дитиною на руках… Я їм пропонувала – піти і взяти кредит у банку. Коли б довелося борги банку віддавати, а не мені. Я б на них подивилася.
5 років тому Ганна Петрівна надала допомогу своєму синові та його дружині у придбанні житла. А якийсь час до цього у них народилося чарівне малятко. Грошей вони особливо не мали. Адже житло у столиці коштує не кілька гривень. Тільки не дуже приємно переїжджати з квартири на квартиру, коли дитина на руках.
Вадим намагався оформити іпотечний кредит, тільки його спроби не мали успіху. Причин там не пояснювали. І тоді мати вирішила допомогти синові.
— Я їм повідомила, що позичу грошей у однієї своєї знайомої, яка працює начальницею. Вона є забезпеченою жінкою, і те, що навіть невелика скромна квартира навіть у спальному районі коштує чимало, ніхто не сумнівається. Я одразу синові сказала, що доведеться платити за позикові гроші невеликі відсотки. Але менше, ніж у банку.
— Ясно. І ця подруга позичила гроші?
— А до чого тут вона? Гроші були в мене. Я їх наскладала за все життя. А молоді сказала, що зайняла їх у знайомої, яка є сторонньою людиною. Це ж ясна річ. Я просто хотіла, щоб вони були відповідальними, порядними та знали, що все це серйозно. Адже матері можна і не віддавати, вона зачекає, їй не терміново, вона зрозуміє. Інша справа – чужа жінка.
Молодь була вдячна, взяли гроші, придбали житло, переїхали до нього, відгуляли новосілля. І досі все йшло чудово. Кожен конкретний день син перераховував матері чергову суму грошей у рахунок зайнятих грошей, щоб та їх віддавала знайомій. Ганна Петрівна казала, що все віддає. Молодь платила все вчасно, іноді навіть раніше. Хотіли скоріше борг виплатити. Хоча жили вони доволі скромно. У всьому собі відмовляли.
І ось все було нормально, а кілька місяців тому все пішло не так.
— Сина звільнили з роботи! — каже Ганна Петрівна. — Він у пошуках іншої, але поки що безрезультатно. І зараз взагалі не ясно, як і на що вони житимуть далі. Вони вже заборгували за два місяці. Я кажу йому, що поки сама віддам за нього подрузі, а він після поверне. Але в нього поки що робота так і не з’явилася. Як бути?
А син Ганни Петрівни відшукав номер телефону тієї знайомої, у якої вони нібито позичили гроші на квартиру і попросив, щоб вона дала їм відстрочку. Наскільки ж він здивувався, коли вона взагалі не могла зрозуміти, що від неї хочуть — вони нічого нікому не позичала. Тож нічого ні від кого не чекає.
— Прибігає до мене з круглими очима! — каже Ганна Петрівна. — Довелося у всьому йому зізнатися… Я тоді стільки про себе всього почула цікавого і це замість подяки!
— От скажи, що потрібно було мені робити? Я ж їх виручила так, а вийшла винною у всьому. Тепер зі мною не розмовляють, навіть. І чому?
Головна картинка – pexels.
