fbpx

Мама й до цих пір не знає, що сама стала причиною того, що я передумала виходити заміж. Я не можу їй розказати, що саме її поведінка відкрила мені очі і на нареченого і на його родину.

Мама тоді ще так голосила, ви б її чули, казала, що я собі життя зіпсувала і після такого мене ніхто заміж не візьме.

– Ти вже у них жила! Хто тепер тебе посватає? Ти чим думаєш?, – казала вона вся аж червона.

Я хотіла їй в очі сказати, що саме через неї я й кидаю такого завидного жениха, але мене спиняла любов до мами. Я не могла, просто не могла сказати їй в очі, розповісти все.

Це було багато років тому, я тоді щаслива студентка познайомилася з міським красенем з заможної і шанованої родини лікарів. Коханий мав гроші і на морозиво і на квіти, робив мені компліменти і попросив моєї руки і серця.

Що ще модна було хотіти – мрії здійснилися! Відтепер тільки багате життя, діти, сніданок для чоловіка і що там ще далі має бути?

– Переїжджай до нас, – сказав мені Валерій, – Ти вже практично моя дружина, я не хочу аби ти жила в гуртожитку.

Це був серйозний крок, як на ті роки і я вирішила порадитися з мамою. Але вона була дуже тому рада:

– Йди і живи, такого хлопця треба хапати і триматися. Нарешті і на нашій вулиці свято!

Її можна було зрозуміти, адже вона мене ростила сама, батько як дізнався, що мама при надії, то виявилося, що він вже має родину в іншому місті, а тут так, приїздив налагоджувати підприємство. Мама до пенсії на тому заводі працювала, але батько більше ніколи не приїжджав.

Отак вона залишилася сама і ще з дитиною. Заміж більше не вийшла.

– То роки були такі, що хлопців мало, а я ще й з дитиною. Яка мати таку невістку захоче?

Отак мамі й пішло життя в надії, що у мене буде краще. Я справді вдалася вродою, не була розпещена, бо ми жили від маминої зарплати до зарплати, від того, що бабуся передасть з села.

І ось день знайомства з батьками нареченого, моя мама привезла з села такі торби з усілякими наїдками, що я не знаю, як вона те все й донесла. Я впевнена, що вона не брала таксі, а все на автобусі та пішки.

– Ось все домашнє, пригощайтеся, – мама аж розпласталася в догоджанні і я її просто не впізнавала, я ніколи не бачила аби мама перед кимось так лебеділа.

Свекри подякували і запросили до столу, де мама так само все хвалила, говорила компліменти, а мене вже так хвалила, що я не знала де й дітися, заглядала свекрам в очі і мало руки не цілувала майбутньому зятю.
Далі поїхала, а я залишилася допомогти з прибиранням. Поки я була в залі та збирала зі столу, то почула як свекруха каже:

– Де ж це тепер діти? Треба викинути, бо ви бачили її руки, це ж усе ними зроблене, а там така чорнота під нігтями, що я думаю треба посуд весь прокип’ятити.

– Неприємна особа, – погодився свекор, – Дивно, що Наталка не така вдалася.…

– А хто його знає, – сказала свекруха.

На мені лиця не було. Я зібрала все зі столу і сказала, що йду в гуртожиток, бо на завтра багато вчити.

Валерій мене провів і теж говорив про мою маму, що вона не вміє себе вести за столом і на весіллі треба її буде посади подалі від столу молодих.

– Весілля не буде, – сказала я, – Тому не переймайся.

Що далі я вислухала від такого милого хлопця… ой, не буду згадувати. Мати моя не мала спокою, бо ж я свій шанс в житті упустила. А я не могла їй це все розказати, не могла.

Потім все у мене склалося і з людиною, яка матір мою поважала, мене цінувала і все для нашої сім’ї робила.

Але мама ні-ні, та й журиться, що я свій шанс втратила. Як ви гадаєте, розказати їй про все?

Історія написана з реальних подій, імена та обставини змінені в інтересах головних героїв.

Фото Ярослава Романюка

Автор Ксеня Ропота

You cannot copy content of this page