Після себе бабуся залишився великий будинок в передмісті, який вона заповідала мамі і нам з братом. Вирішили, що ми його продамо і купимо всім по однокімнатній квартирі. Всіма питаннями за заповітом з будинком займалася мама. Вийшло так, що в цій схемі я виявилася слабкою ланкою – мама вирішила купити брату (і оформити на нього) три кімнати, а мені дісталася студія у 22 квадрати. Це ж навіть квартирою назвати складно. Скоріше комора якась. Я в той час була у від’їзді і не дуже вникала в те, що відбувається. Та й як я могла не довіряти власній матері.
Мама живе з вітчимом в його двокімнатній квартирі, дітей у нього немає і інших близьких родичів теж. Брату вона купила трикімнатну з розрахунку, що одна кімната буде її, але я ж розумію, що все це тільки розмови. Славік просто натиснув на мамину жалість, мовляв, у нього, дружина, дитина і йому потрібна велика квартира. А мені навіщо – я незаміжня, вистачить і студії. Це ж несправедливо! У нас же були рівні частки в спадщині!
Я знаю, що мама на квартиру брата претендувати ніколи не буде. На вулиці вона теж не залишиться – не для того заміж виходила і вибирала собі вдівця без близьких родичів. І заперечити ніби як нічого – адже кожен при квартирі, але все одно на душі неприємно! Ніколи не могла подумати, що мене так кине рідна мати і улюблений братик! А що вже говорити про чужих людей? Як їм тепер вірити? Ну нічого, бумеранг їм ще повернеться.
Анна, 29 років.
Фото – ілюстративне, з відкритих джерел.
Передрук матеріалу без гіперпосилання на Intermarium.news заборонений!
Заголовок, головне фото, текстові зміни. – редакція Інтермаріум.
