Мама моя говорить одне, а здоровий глузд геть інше. Компромісу не маю, лиш чорне, або біле, хоча особисто для мене, обидва варіанти програшні. Робити щось потрібно і швидко, а що не знаю і не розумію зовсім.
Два тижні тому мій чоловік зателефонував і сказав, що в нього горло першить. Заявив, що то у нього напевне недуга якась. Я, звичайно ж, засмутилася, адже ми мали плани на вихідні. Він вирішив поїхати після роботи до батьків, щоби дітям нічого не “принести”. Я була проти категорично, говорила. що горло то не привід їхати з дому, але хто мене послухав? Поїхав він до тата з мамою.
Старшому синові нашому 4 роки, а молодшому – півтора роки. Помічників не маємо. Так як Філіп постійно зникає на роботі, дітьми займаюся тільки я. Лише зрідка приходить на допомогу моя мама, а свекруха взагалі на роботі і до нас не має ніякого відношення.
Справа в тому , що свекруху цікавить лише її син. Вона дуже переживає, щоб той висипався, їв добре і був здоровим. Вона була проти появи онуків, адже син “ще такий молодий і не готовий”. Ага в тридцять сім, сама тобі молодість.
Я не раз намагалася пояснити свекрусі, що діти не лише мої. Та й Пилип чоловік на роботі не надто напружується, адже він в офісі сидить та різні папірці заповнює. А от я сама вдома з погодками справляюся. Деколи навіть вмитися не можу.
— Свекруха у всьому звинувачує дітей. Чи бачите, чи не висипається Пилип через них, та й працює як проклятий, щоб їх забезпечувати. Ну це ж маячня! Чоловік працював на тому місці до декрету, він особливо не напружується, — розводить руками Катя.
Катя не скаржиться на свого чоловіка. Він – чоловік непоганий. Зі своїми тарганами, як і всі. Має певні недоліки, але вона вже з ними змирилася.
Отже, поїхав мій чоловік до батьків. Я йому, природно, дзвонила та розпитувала про самопочуття. Казала, аби додому повертався, бо так не годиться, адже в нього родина вже своя є, та й я знаю, як допомогти в таких випадках. ну правда, на що то схоже взагалі?
Ну раз подзвонила, ну два. П’є чаї. ходить на роботу, сидить за компом. А в мене двоє дітей, собака і щур, усім щось потрібно і прямо от цієї миті. Одного дня я лиш увечері чоловіка свого набрати змогла, бо менший вередував страшно, а старший і собі за компанію плач підняв.
Дзвоню, а чоловік мій гонорово заявляє. що я могла б і раніше його набрати. Мовляв я геть ним не цікавлюсь і в таку важку хвилину для нього, просто забула про його існування. Уявіть собі, це у нього важка хвилина?
Того дня я себе не стримала і вимовила своєму судженому все, що на душі було і що накипіло. І про “першіння” і про маму в сорок сім, згадала і дзвінки і те, хто насправді кому що винен.
Кинув мій чоловік трубку і вже два тижні як не телефону і не з’являється. Я мамі зателефонувала, усе пояснила, вона приїхала, а я в оіс пішла свій на роботу раніше виходити. Добре, що працівники усі роз’їхались світом. то я хоч працювати можу.
Мама каже зачекати і що чоловік мій повернеться, але я вже не впевнена, що бачити його хочу. Надумала я раз і назавжди наші стосунки завершити, але мама категорично проти.
От тепер скажіть мені люди добрі хто ж із нас правий. Хіба можливе життя з таким чоловіком? Чекає мене щось добре?
Я думаю ні.
12,02,2023
Головна картинка ілюстративна.
