fbpx
Історії з життя
Мама моя здивована моїм рішенням щодо батька. зі сльозами на очах вона мені розповідає про “святий обов’язок” і те, що я “повинна”

Мама моя здивована моїм рішенням щодо батька. зі сльозами на очах вона мені розповідає про “святий обов’язок” і те, що я “повинна”.

Але я справді не хочу скуповувати для тата аптеку, доглядати його, та й бажання платити за людину, яка погодиться доглядати мого батька, теж немає.

Я можу лише дізнатися, в якому пансіонаті догляд за ним буде кращим. Матері така ідея не сподобалася. Вона впевнена була, що я регулярно відвідуватиму тата, аби доглядати за ним, але для чого мені витрачати на цей догляд свій дорогоцінний час? Якщо мама за ним наглядатиме, нехай наглядає, я нічого проти цього не маю.

Я ставлюся так до свого тата бо він ніколи в житті батьком нормальним не був. Я досі зрозуміти не можу, чому мама з батьком так і не розлучилася, а тепер вона ще й каже, що доглядатиме за ним до кінця, ніби тато щось гарне для неї в житті зробив.

Я добре пам’ятаю бабусині сльози, як вона благала маму батька мого покинути, але мама моя не погоджувалась. З тоналкою у три шари, вона доводила, що він хороший. та я більше на горищі і в сусідів ночувала, ніж удома. Тиждень, тиждень ми з мамою у погребі прожили, адже у тата саме білочка почала стрибати по хаті.

Грошей у сім’ї у нас завжди було мало, тож деякі сусіди навіть скидалися мені на одяг до школи і на портфель з туфлями. скільки маму пам’ятаю, так вона працювала днями і ночами, проте усе зароблене нею тато виносив. Та що там, адже після першого вересня я першокласниця не знайшла свій ранець шкільний. Тато його просто виніс і обміняв на своє щастя.

Зараз мені двадцять п’ять років, у мене є робота з гарною зарплатою. Саме тому я вирішила, що збиратиму на власне житло. З мамою я спілкуватись не могла. адже вона завжди тата захищає і в своєму житті нічого змінювати не збирається. А місяць тому повідомила мені, що татко мій зліг.

Мама продовжує допомагати батькові і витрачає на нього всі свої гроші, а я навіть не хочу з’являтися вдома, адже я не маю жодного бажання бачити батька. Я лише сказала мамі, що можу допомогти визначити його у спеціальний заклад. Усе.

Проте мама аж запищала від обурення. Говорить, що що б не було, а він мій таточко і я повинна його любити, яким би він не був.

Проте. я свого рішення міняти не буду. Маму шкода і дуже, але схоже на те, що вона щасливо прожила усе своє життя і не розуміє, що ж не так. Най і далі тішиться своїм чоловіком.

Але я тут ні до чого. Хіба ж ні?

22,01. 2023

Головна картинка ілюстративна.

You cannot copy content of this page