fbpx

Мама ображається, що я поводжуся з нею, як чужа, але на мої зауваження, що розказати їй щось – це все одно, що зробити оголошення по телевізору, обурюється

Я намагаюся не розповідати мамі про те, що відбувається у моєму житті. Вважаю, що прислів’я “щастя любить тишу” дуже влучне і не просто так воно з’явилося.

Але моя мама вважає інакше. Їй обов’язково треба розповісти все, що вона знає, попліткувати з сусідками. А мене це зовсім не влаштовує.

Мама ображається, що я поводжуся з нею, як чужа, але на мої зауваження, що розказати їй щось – це все одно, що зробити оголошення по телевізору, обурюється.

– Та я ж нікому чужому нічого не кажу, тільки рідні! – Хитає вона головою.

Тільки в мене з рідні тільки мама і є, решта так, далекі родичі. А ось мама нашою рідною вважає всіх двоюрідних, троюрідних і таке інше.

Ми живемо у великому місті, але за своєю суттю воно продовжує бути великим селом, де всі один одного знають. Тому мамине “тільки рідним” зазвичай означає, що незабаром про це знатиме пів міста.

Мені така увага не подобається. Тим більше, що інформація має властивості обростати плітками миттєво. А коли джерелом пліток стає моя мама, мені це не подобається ще більше.

В університеті в мене з’явився хлопець. Я думала, що у нас все дуже серйозно, на все життя, тож вирішила його познайомити з мамою.

Це не була якесь офіційне представлення нареченого, просто мама знемагала від цікавості, а я ще була юна і не могла різко відмовити.

Познайомила їх, думала, що тепер проблем не буде, але виявилося, що це лише початок усіх проблем, масштаб яких навіть уявити не могла.

Мама розповіла комусь із рідні, там почесали язиками і новина полетіла далі. На ходу вона обростала якимись вигаданими подробицями.

Я дуже здивувалася, коли з’ясувалося, що я, виявляється, при надії, а мій хлопець на мені одружуватися не хоче, бо я гуляю.

Ніби мама моя йому грозилася розголосом всенародним, якщо він гріх не прикриє, а хлопець ледь накивав п’ятами, аби від мене триматися подалі, бо не вірив, що дитина від нього.

Ось у таку історію вилилася народна творчість після переробки інформації, що в мене з’явився хлопець.

Мама тоді зробила квадратні очі і казала, що взагалі не розуміє, звідки б все це таке повилізало. Вона взагалі такого не казала.

Просто бовкнула якійсь там тітці, що було б добре, якби я внучат подарувала, мамі було б із онуком не так нудно. А вже далі пішла гра зіпсований телефон.

Мені одного випадку вистачило з головою. До речі, з тим хлопчиною ми таки розійшлися, бо до його мами теж дійшли плітки про сина і його дівчину, що любить гульнути.

Було ще кілька моментів, коли я необережно щось мамі бовкнула, а потім це розліталося містом, як пух із тополі. Вона ж не одна у нас серед рідні така балакучу.

Ось тому я мамі нічого про себе намагаюся не розказувати. Просто через те, що мама не вміє язика тримати при собі.

Їй конче під час якихось посиденьок треба буде розплескати тітонькам щось новеньке, бо нудно їм живеться. А далі піде інформація гуляти і перероджуватись у плітки.

– Рідній матері не довіряєш, – докоряє мені мама.

Не довіряю, тому що знаю, що язик у мами без кісток, а її “я тільки рідним сказала” означає, що через тиждень-другий я дізнаюся про себе щось нове та цікаве. Таке цікаве, що хоч із міста їдь.

You cannot copy content of this page