Мама он уже який день дметься, а сестра ні зі мною, ні з нею розмовляти не має бажання, втім, як і брат мій. Бачте, не права я не так гостей прийняла, як від мене очікували. От, тільки я вважаю, що саме так і повинно було бути і що правда на моїй стороні. От самі посудіть.

Три роки тому мамі моїй стало зле. Після двох місяців у стаціонарі стало зрозуміло, що сама вона жити вже не зможе. сіли ми тоді із братом і з сестрою і стали думати, як нам бути.

Посудили тоді, що у мене мамі буде найкраще. Таки у селі рідному серед усіх знайомих, та й живу я поруч сімейного нашого, так що хочеш чи ні, а на допомогу прибіжить швидко.

Ну, та й сама я в хаті залишилась. З чоловіком ми розлучені давно, діти навчаються в інститутах. Ото лиш кіт рудий мені розрада, до нього і говорила.

Переїхала моя мама нехотя. але вибору не було. Потекли наші дні розмірено і однаково. Я працювала, мама готувала мені сніданки і вечері. тримали гуси, кури, качки, то мали біля чого тупцювати.

Але, до суті. Справа в тому. що відколи ми із рідного дому полинули. то всі свята великі у мами святкували разом. Зходились, з’їжджались, злітались. Спочатку із дітьми, а потім уже брат і онуків став брати своїх. Велика родина, дружна. завжди було людно і гамірно.

А Коли мама в мене жити почала, так традицію міняти не стали. Уся наша сім’я у моєму домі збиралась на гостину. Два роки я відкривала двері і гостинно припрошувала до повного столу. так. витрати були значні,інколи борги віддавала два місяці, бо ж окрім стіл накрити, так і за коляду віддячити племінникам. Усі чекають гостинців. бо ж у бабусі були.

Та ж цьогоріч я занедужала. З роботи довелось піти, бо там треба мати здоров’я ходити на довгі відстані і носити вагу. а я вже те робити не годна була. Соромно, але на хліб діти давали. Хоч і студенти обоє, а пішли на підробітки. Хай та тисяча від длвох, а на хліб мала і до хліба що.

Саме тому, коли сестра мені почала про гостину на Різдво казати, я її попросила цьогоріч скинутись грошима, аби стіл накрити. Я все порахувала, то виходило кожному по дві тисячі. Не так багато, як на мене.

— Гроші? – протягнула сестра. – Такого ще не було. Нам ще за дорогу платити і гостинці везти вам, то в скільки то стане? А ти брату таку ж суму сказала, бо ж їх восьмеро буде, а нас лиш четверо. То що то за стіл ти накрити надумала якщо аж так багато треба? Чи ти й за приготування плату береш.

Приблизно така ж розмова у мене із братом відбулась. Він жалівся на життя важке на становище скрутне, а зрештою, сказав, що вдома будуть цьогоріч. бо то надто дорого для них виходить, та й час уже власну сімейну традицію започатковувати.

От так ми і зустріли свято за скромним столом на чотири персони. Готувала я в основному для студентів своїх, але вони просили усього домашнього, та й продукти привезли із собою всі.

От тільки тепер на мене чомусь усі тримають образу. Мама навіть балакає знехотя і по справі. Чую, як вона хлипає за стіною.

А я щиро не розумію. у чому справа. Мусила рік хліба не їсти, але зустріти “дорогих” гостей?

Ну от скажіть, хіба на моєму місці ви б так само не вчинили?