fbpx
Історії з життя
Мама? – посміхнувся з сумом Олексій, – Є у мене мама. Весела, скажу тобі, вона у мене жінка. Щоденно її згадую, І почав свою розповідь від якої у мене аж волосся на голові заворушилось

Сільське життя сповнена цікавих і непередбачуваних історій. Коли живеш там, хоч і не довго, дізнаєшся багато захопливого, так як всі чомусь хочуть розповісти про себе. Ця історія сталася з моїм приятелем Олексієм.

В один прекрасний день ми з ним сиділи, розмовляли, як раптом мова зайшла про родичів. Виявилося, що Олексій особливо не любить своїх. Він пішов з дому, як тільки йому виповнилося 18. Відзначив, що вдома особливо не бачив нічого хорошого. Він жив зі старшою сестрою і матір’ю. Батько покинув сім’ю, коли діти були ще зовсім маленькі. Мама одна їх виховувала. Але особливо не любила сина. Швидше, він був таким собі додатком до старшої сестри, яка була улюбленицею матері. Усе найкраще дісталося їй. А на сина не зверталося ніякої уваги.

Він розповів наступне:

– Після закінчення навчання я поїхав до столиці. Вступив до університету, жив в гуртожитку. Не було достатньо грошей навіть на їжу. Але це особливо не напружувало мене. Життя в домі матері не було кращим за це. Закінчив університет. 8 років жив у столиці, бачив багато чого, але не хочу зараз про це. Влаштувався на роботу, за власні кошти вже зміг дозволити собі знімати житло. Кілька разів подзвонив мамі, сказав, що зі мною все добре. Однак, як я зрозумів, це їй особливо не цікавило. І сестру теж.

Говорили, що зайняті, ніколи зі мною розмовляти. Ну й добре. Я й не наполягав. Поступово життя стало налагоджуватися. У мене з’явилися друзі, дівчина. Життя стало змінюватися. Але потім сталося таке, що змінило мою долю зовсім. Мені подзвонив нотаріус і сказав, що на мене написано заповіт – будинок, який залишив мені дідусь по лінії батька. Зізнаюся чесно, про його існування я навіть не здогадувався. А тут таке. В один прекрасний момент я став власником будинку.

Досі не розумію, чому він зробив це? Адже я ж не єдиний в родині? Але це для мене залишиться загадкою назавжди. Цю таємницю дід забрав з собою. Я, звичайно, став дізнаватися, чи правда це чи ні, і все виявилося чистою правдою. Поїхав, побачив будинок. Він був стареньким. Але той факт, що ділянка перебувала близько до столиці, було суттєвим плюсом.

Наступного ж дня зателефонувала моя мамочка. Не знаю звідки вона дізналась, але за цей час вони з сестрою встигли вже порахувати скільки коштуватиме дім, якщо його продати. Вирахували, що коштів вистачить на дві квартири: однокімнатну мені і двокімнатну – сестрі. Мама вже встигла знайти агенство, яке готове було придбати дім і допомогти з оформленням усіх необхідних документів.

— А я узяв і оселився в цьому домі, – говорить знайомий, – А разом з будинком я отримав цілий батьківський рід, який у цьому селі проживає. Тут уперше в житті я відчув що то таке родина і родинні цінності. Уже й оженився і діток двоє. А мама моя досі спокою не має. Ледь не кожні пів року нові позови дає. Оця хата їй як ганчірка червона. Ну як так, що її єдина дитина без власного житла з трьома дітьми, а я живу у десяти хвилинах від столиці у домі з неабиякою присадибною ділянкою.

Передрук без гіперпосилання на intermarium.news – заборонено.

Головна картинка – pexels.

You cannot copy content of this page