Мама сама до нас попросилась у місто. Говорила, що з її села вже майже усі виїхали і їй трохи лячно там самій жити. Ми з чоловіком розуміли, що рано чи пізно те мало статись, тому витратили усі свої заощадження і ще й в борги влізли, аби придбати мамі невелику студію поруч із нашою квартирою. Однак, поведінка моєї матусі нас прикро вразила одразу ж.
У нас із чоловіком двоє діточок. Старшому синові 7 років, а молодшому – лиш два. Живемо ми у столиці, хоч родом обоє не звідси. Після весілля приїхали сюди на роботу і зрозуміли що нічого не досягнемо працюючи на когос, тож зробили все, аби відкрити власну справу, ризикнули.
У нас усе вийшло. Навіть іпотеку виплатити встигли. Повертатися до рідних країв навіть не думамо. Моя мама дуже засмучувалася, коли чула про плани наші. Тим більше сумно їй було самотньо. У селі порожньо зовсім стало, навіть заговорити нема з ким. люди виїхали, залишились лиш фермери і геть старенкі. Дворів із п’ятдесят жилих і все.
Вирішили ми із чоловіком маму до нас забрати у столицю. Буде бабуся на підхваті, з дітьми на допомогу. Коли занедужають посидить, із саду забере, якщо раптом на роботі затримаєшся. Зрозуміло, що не варіант було усім разом жити. Вирішили що придбаємо їй невелику квартиру по сусідству, все одно потім нашим дітям дістанеться.
Мама радо сприйняла наше рішення та погодилася на переїзд. Ми придбали їй невелику студію по сусідству обставили меблями та технікою. Переїжджала мама без нічого, адже все необхідне було вже в квартирі. Вона тільки свої речі взяла. Тим більше, будинок у селі продавати не було й кому.
З того часу минуло два роки. Я сподівалася, що мама нас справді виручатиме, але вийшло по-іншому… Вона проводить час так, як їй завгодно, а з онуками няньчитися в неї немає жодного бажання. Вона познайомилася з якимись бабусями, і вони організували собі ансамбль. Співають, їздять з концертами по Україні, виступають у будинках для людей похилого віку і у госпіталях.
За останній місяць вона мені навіть не дзвонила. Дуже зайнята вона і часу на нас із сім’єю просто не має у неї. А на те, що нам потрібно якось кошти заробити на те, аби борги за її студію віддати вона навіть не зважає. А як їх повноцінно заробляти, якщо старший удома на онлайні навчається, а менший у садок ще не ходить. Ми ж усе те затіяли з розрахунком на те, що завдяки мамі працювати я зможу повноцінно.
І що робити? Назад маму відправляти до села, чи що? Якщо квартиру здати в оренду, грошей на няню вистачить і я зможу вийти і повноцінно працювати, допомагати чоловіку, який уже зашивається сам.
Як би ви вчинили на моєму місці?
08,03,2023
Головна картинка ілюстративна.