Мама ще раз обернулась до нас, уже перед тим, як сідати у бус. Знаю, чекала того, що кинусь, що буду просити не їхати її в Італію знову, але мені в душі було таке нетерпіння: ну коли вже той бус рушить, довго ще чекати?

Мама ще раз обернулась до нас, уже перед тим, як сідати у бус. Знаю, чекала того, що кинусь, що буду просити не їхати її в Італію знову, але мені в душі було таке нетерпіння: ну коли вже той бус рушить, довго ще чекати?

— Доню, я довго мовчала, терпіла, але ж уже ніяких сил? Ти себе чуєш? Я тобі на кожному кроці заважаю: приготую їсти – не так. Не готую – не вгодила. Приберу – чого лізу? Залишу як є – чого в бруді і нічого не робиш?

— Я сплю довго, а то не сплю і тим не така. То надто голосно воду по собі зливаю, то ходжу надто тихо. Я тобі заважаю? Мені не варто було повертатись?

Я слухала маму і лиш міцніше губи стуляла, аби не відповісти:

— Так. так. Їдь уже нарешті хоч кудись. Дай жити, дихати дай.

Мама моя поїхала на заробітки в Італію коли мені було 10 років. До поїздки вона в селі мала гарну посаду: завідувала кадрами у конторі заводській.

Не знаю, чого їй було мало, бо дім у нас завжди був повною чашею. Хіба шуби їй із норки не вистачало, як у жінки директора, та чобіт з-за кордону, як у головного бухгалтера.

Тато просив маму не їхати, а вона затялась:

— Завод закриють і лишимось ми з тобою на бульбі і воді. Донька росте, що зможемо дати, за що вчити?

Поїхала мама, ні татові вмовляння ні сльози мої дитячі її не спинили. В Італії вона була простою прибиральницею, але її те влаштовувало. Бігала Неаполем від квартири до квартири а всі гроші збирала на купку.

Десять років минуло, тато пішов із сім’ї. Хоча, яка то вже була сім’я. Він сидів в селі, а мама в Італії. Приїде на місяць у рік і все на тому.

Тато ж знайшов собі жінку, яка була завжди поруч, ще й переїхала до нього у дім. Мама, звісно ж, прилетіла з Італії, влаштувала сцену, та от батькові було байдуже – виніс торби маминих речей і замкнув двері перед нею:

— Ти сама пішла.

Тоді вже мама одразу поїхала і придбала у Києві квартиру. Хотіла тату довести, що й без нього зможе жити і жити краще. У те житло я заселилась ще студенткою, а мама стала гроші заробляти на ремонт, на авто і на життя, що буде в тисячі разів ліпше ніж те, що мала будучи заміжньою жінкою.

Повернулась мама в Україну відпрацювавши за кордоном рівно 20 років. Приїхала у нашу квартиру де вже мешкала я, чоловік і двоє наших дітей.

Звісно, було трішки не зручно, адже квартира на три кімнати, а в нас діти мали кожен свою, бо хлопчик і дівчинка. Довелось доні ділити простір із бабусею.

Але з усім миритись можна, тільки не з тим, що мама взялась наводити свої порядки. Почалось усе із їжі. Бачте, я готую не правильно, не так, як потрібно і не так, як робить це вона.

Мама звикла до страв закордонних і ніяк не могла зрозуміти, чого то діти не їдять пасту, яку вона готує, не споживають рибу у такій кількості, як вона на стіл подає.

Потім із сном. Доньці рано в школу, а мама може на планшеті до третьої ночі фільми дивитись. Прошу її лягати раніше, бо донька не засне, коли світиться екран, та мама не чує.

Наступного дня спить до обіду і дуже невдоволена тим, що ми зранку її можемо розбудити. А нам як? Літати по квартирі бо бабуся фільм дивилась допізна?

Потім мама почала виховувати не тільки мене – виказувала невдоволення моїм чоловіком, його заробітком і графіком. Діти у телефоні – не добре. Діти граються, знову не так, бо шумно їй.

— Ти навіть розмовляти зі мною не хочеш. – каже мені мама одного дня. – Я що не бачу – заважаю тобі? Ніби сусідка, яка небажана я тут. Мені їхати? Так? Їхати?

Я мовчала, бо нічого доброго сказати мамі не могла. Квартиру цю вона на мене свого часу записала, тож якщо хто і мав покинути територію, то точно не я із сім’єю.

Тричі мама оберталась коли ішла до буса. Знаю, вона чекала, що ми кинемось, будемо просити не їхати. Але правда в тому, що ми зітхнули полегко, як тільки те авто рушило.

Мама написала лиш, що ніколи не думала, що я виросту такою. А мені цікаво – якою “такою”. Я слова їй кривого не сказала ніколи. Терпіла її повчання, мовчала.

От скажіть у тридцять років можна знову стати дитиною? Мусила тримати маму біля себе, терпіти?

Головна картинка ілюстративна.

You cannot copy content of this page