Мама своїми забаганками усю нашу родину у незручне становище поставила. я мусила позичати у Сірка очей і зателефонувати родичам усім, аби пояснити, що рішення її з нами узгоджено не було і ми вибачаємось, але усе доведеться відмінити.
Моя мама завжди була людиною щедрою і гостинною. З дитинства пам’ятаю, які столи вона накривала до кожного свята. Тато був головою колгоспу, тож у нас гостей завжди було дуже і дуже багато.
Тата немає уже десять років як, проте мама своїх звичок змінювати не збирається навіть зараз. звісно, дуже багато “друзів” врапт зникло з горизонту, щойно тато у засвіти пішов, але родина у нас велика. а мама ніколи про рідню у хороші часи не забувала. Всі вони маму люблять і дуже їй удячні.
А нині дім нашої мами схожий на вулик. я з сім’єю на зиму сюди зі столиці перебралась і дві мої сестри зробили те ж. Тільки діток нині в домі десятеро, що вже казати про дорослих. Але правду кажуть чим більше тим веселіше.
Проте, мушу зізнатись, що не тільки відсутність світла і тепла нас сюди привела. Нині усі ми маємо певні складності з фінансами. У кожного свої, але вони є. Живемо усі економно, по доходах, вище голови ніхто не скаче і в борги не залазить.
і ось нещодавно телефонує мені наша далека родичка із Закарпаття. Вона запитати хотіла, що привезти мамі в подарунок на різдвяні свята. З аналогічними питаннями до сестер звернулись і інші родичі. Мовляв, їх усіх запрошено на святки. а з порожніми руками ніхто ж не приїде.
Ми з сестрами були злегка здивовані, адже виходила, що до нас на свята приїде майже сорок чоловік. І не на один день, а на гостину. десть на тиждень другий.
Ми до мами пішли, а вона щаслива така підтвердила все, ще й додала останнього цвяха у кришку:
— А чого ви переймаєтесь. – говорить щаслива. – Хто на підлозі, хто у сусідки, а всі місце собі знайдемо. Я порахувала на стіл потрібно аби кожна з вас хоч по три тисячі скинулась. ну і про подарунки не забуваймо. Не гоже гостей з порожніми руками стрічати.
Я особисто, ледь не заплакала від почутого. Знаючи наше становище мама таке вигадала. Проте моя матуся ніби й не чула нічого. Вона нам доводить. що можливо це останній шанс усім разом побачитись і святки відсвяткувати, як колись.
Може так і не гарно, але я усю рідню обдзвонила і все, як є пояснила. багато хто мене зрозумів, але деякі на мої слова не зважали і заявили, що вже придбали квитки і приїдуть.
— Нам і хліба білого вистачить, – заявила мені тітка. – Не розумієш ти дитино, що не в наїдках і столах справа. Твоя мама права, часи нині такі, що й не відомо, чи знову зустрінемось.
От скажіть, що ж нам робити?
27,12,2022
Головна картинка ілюстративна.
