Мимоволі я стала хранителькою секретів, які можуть перекреслити щастя близьких мені людей. Я не розумію, чому доля так з мене пожартувала, адже я не вмію берегти секрети, тим більше, що мені дуже хочеться розказати його мамі, але як вона дізнається, то її реакцію й передбачити важко.
Маму я засмучувати не хочу, вона недавно розійшлася з татом, а це вам не просто отак полишити за плечима двадцять шість років шлюбу.
Хоч мама й робила вигляд, що вони з татом розійшлися як цивілізовані люди, але кому сподобається, коли чоловік пішов до жінки, яка старша за мене на два роки?
Я була певна, що мої батьки щасливі разом, у них і спільні інтереси і завжди була повага, і взаєморозуміння, я не чула між ними сварок, а тут наче грім серед ясного неба:
– Уляно, нам треба серйозно поговорити, – голос мами звучав як у робота.
Я не розуміла звідки такі інтонації, а, коли почула про тата, то сказала, що знати його не хочу.
– Ні, доню, так не можна. Я певна, що татова любов до тебе вічна, повір, я це знаю точно. Ми розійшлися, але не тато і донька.
– Мамо, але він тебе проміняв на іншу…
– Не має значення, час все розставить на свої місця.
Тато зібрав речі і пішов жити до своєї, а мама залишилася в нашій старій квартирі. Я першу пору жила вдома, щоб пересвідчитися, що у мами все гаразд, але вона вже який місяць просто виконувала свої функції, як матері та працівника і все.
Не буду ж я вічно біля неї, тим більше, що тато мене запрошує до себе, хоче познайомитися зі своєю дівчиною.
І якось я вирішила, що піду і подивлюся, на кого там тато проміняв маму. Ілона справді була гарна і весела, розумна і дотепна. Я якось одразу до неї відчула прихильність, вона вміла завоювати довіру.
– Я би хотіла аби ми подружилися, – сказала вона мені, – бо останнім часом твій батько мене не радує своєю присутністю.
– Ілонко, що ти таке кажеш?, – здивувався батько.
– Та правду. Ти те й робиш, що працюєш, а мені нудно.
– Але я працюю аби ми могли купити квартиру, тому я маю брати підробітки.
Яка б не була чудова Ілона, але я розповіла мамі, що не все у них так радісно, як вони собі думали і мама трохи повеселіла.
А з часом я почала помічати, що мама знову усміхається, вона знову гарно одягається та бігає на побачення.
Я навіть не хотіла нічого питати, адже, як буде щось серйозне, то вона мені скаже.
І ось так я залишила своїх тата і маму майже щасливими людьми і поїхала у відпустку. Ілона мені часто писала і телефонувала, ми ділилися думками і стали добрими подругами.
Мама теж світилася від щастя і мене не гризла совість, що я так полюбила батькову дівчину.
Тато так само виглядав щасливим.
І саме в цей кульмінаційний момент щастя, мені й розказали два секрети, від яких я мало дар мови не втратила.
Ілона покликала мене до себе, довго розпитувала, як у мене справи і так далі, а тоді й каже:
– Уляно, як ти думаєш, твій батько зрадіє, коли у нього з’явиться дитина?
– Що?
– Я питаю чи він зрадіє, бо не знаю, що робити, – продовжувала вона.
– Я певна, що зрадіє, – відповіла я.
– Тоді я тобі зізнаюся – я чекаю дитину.
– Вітаю, – сказала я і обійняла подругу.
Я ніколи не мріяла про сестру чи брата, але буде цікаво, що я відчую, коли вони у мене будуть.
– Тільки ти татові не кажи, – попросила вона, – хочу зробити йому сюрприз.
Я йшла до мами і не знала чи казати їй про дитину чи ні, адже вона засмутиться, але новина справді була несподівана, бо ж татові п’ятдесят два роки, а тут молодий татусь.
І як я уявила собі його розгублене лице, то усміхнулася, а далі протерла очі, бо татове усміхнене лице виходило з маминої квартири.
В квартиру я заходила схвильована, адже не знала, в якому стані мама. Бо ж відомо, коли один з пари розлучених вдоволений, то інший ні.
Я вже думала чи купувати щось солоденьке чи все обійдеться м’ятним чаєм, як таке ж сяюче обличчя я побачила і у мами.
Мені все стало ясно.
– Мамо, а ти мені нічого не хочеш розповісти?
– Ні, а що таке?
– Ти щось підозріло щаслива.
– Буває, я не можу бути щасливою?
– Можеш. Але не тоді, коли від тебе виходить тато.
Мама якось аж знітилася, а тоді й каже.
– Доню, тут така справа, що у нас з татом все наче серйозно.
Я аж рот відкрила від несподіванки. Бідна Ілона! Що їй тепер робити?
– Мамо, але тато пішов від тебе. Він тебе більше не любить.
– Він теж так думав, доню, але виявилося, що він і досі мене любить і те, що він пішов від мене, то він вважає своєю найбільшою помилкою.
– А як же Ілона?
– Нічого, вона молода і якось переживе це з часом.
– Чому він їй одразу не сказав.
– Він хотів. Але ж ти знаєш батька. Буде думати як краще це подати, то й час минув.
– Мамо, але як ти йому пробачила?
– Я сама не знаю. Ми зустрілися у знайомих на ювілеї, потанцювали, поговорили, наче нічого й не сказали, але щось між нами спалахнуло…
– А, коли він не покине Ілону?
– Покине. Він сьогодні має їй це сказати, що переїжджає назад додому.
– Не знаю, мамо, я б не пробачила, якби таке сталося зі мною.
– Доню, ти собі навіть не уявляєш, що доводиться пробачати в сімейному житті. Ти наче за мене не рада.
– Ні, мамо, я дуже рада, але не хочу аби ти аж так на тата надіялася. Адже він раз пішов, то й другий може легко піти.
Я намагалася якось маму підготувати до того, що тато не покине Ілону, адже там мала дитина буде. Але вона сприйняла мої логічні зауваження, як те, що я за неї не хочу радіти.
Я замовкла, а потім ще подумала ось що – а коли вона дізнається, що я все знала про дитину і мовчала, то чи не зіпсує це стосунки з мамою?
Я не хочу ставати ні на чий бік, а вийде так, що я буду змушена обрати між двома мені дорогими людьми. Як мені бути, що підкажете?
Спеціально для intermarium.news Ксеня Ропота
Фото Ярослава Романюка
