fbpx

“Мама у мене дуже добра, тиха і спокійна жінка, – казав Данило, – Я до неї переїхав після рогзлучення. то вважай, врятувала мене. До купи склала після усіх перипетій. Нині їй вісімдесят. Ви сподобаєтесь одна одній. Вона давно невістку чекає. Все за долю мою переймається”. От так я у свої п’ятдесят років при здоровому глузді пішла із власної квартири зі столиці в невістки

“Мама у мене дуже добра, тиха і спокійна жінка, – казав Данило, – Я до неї переїхав після рогзлучення. то вважай, врятувала мене. До купи склала після усіх перипетій. Нині їй вісімдесят. Ви сподобаєтесь одна одній. Вона давно невістку чекає. Все за долю мою переймається”. От так я у свої п’ятдесят років при здоровому глузді пішла із власної квартири зі столиці в невістки.

Сина виростила я сама, бо ж розлучилась із чоловіком ще коли він геть малим був. Андрій у мене, як і всі Андрії, дуже відповідальний і роботящий. Не скажу, що досяг значних висот, але для свого віку не погано заробляє і вельми перспективний юнак.

А от із невісткою мені не пощастило відверто. Дівчина вона неповоротка, трішки замріяна і завжди десь у своєму світі. Вони окремо жити хотіли, але я вмовила, щоби коло мене були. Душа так спокійніша, бо те що я бачила, коли вона у нас вихідні проводила, надії на те, що вона за моїм сином буде гарно дивитись, не вселяло зовсім.

Доводилось її вчити буквально усьому із самого початку. Підлоги стала мести, а шафу не відсунула. Або от прибрала, а я заходжу, дивлюсь, а люстру не помито. Ну що то за прибирання таке?

А на кухні? Добре щор біля мене, бо стала вона борщ варити, та замість свинини, телятину варити кинула. Дивлюсь, а вона буряк, моркву на крупну терку потерла і в сковороді із томатною пастою тушкувати почала. Я мало не втратила свідомості. Все те повимикала і стала показувати, як правильно борщ варити.

Вареники ліпила малісінькі. Тут тре сотню з’їсти і навряд наїсися. А уху варила, так додала туди вершків. Ну прямо відчувала я що повинні вони були коло мене жити, бо як би мій синочок харчувався я не знаю.

Так ми прожили три роки, аж доки я не зустріла Данила. Уже на власному щасті жіночому давно хрест поставила, а тут на тобі – кохання справжнє та у п’ятдесят. Забула я що то коли тобі квіти дарують і як то, коли телефон сідає, бо ж розмовляли три години поспіль. Точнісінько як у юності, тільки глибше і по-справжньому.

Данило теж мав такі почуття, тому і запропонував мені піти за нього:

— Житимемо у мене. Дім просторий, з усіма зручностями. Поруч річка, а луки які і гори на горизонті. Сад великий маю з гойдалкою. Альтанку збудував минулого року, питимемо чай липовий і дивитемомось на схід сонця.

Звісно я погодилась. Поїхали до нього, я познайомилась зі свекрухою майбутньою – Петриною Яківною. Жінка вона поважного віку і дуже приємною мені видалась. Вирішили ми із Данилом, що квартиру мою у столиці потрібно продати. Частину коштів я мала сину віддати,а на іншу половину ми собі гарного буса придбали, аби саджанці продавати, та городину на базарах. Так я і зробила.

Сину віддала третину від суми, якраз їм на однокімнатну квартиру стало. А я інші гроші вклали в бізнес свій. Ми вирішили із Данилом зайнятись садівництвом, адже він агроном по професії. Посадили виоградник, збудували величезну теплицю. ну і авто придбали.

Прожили ми у любові і злагоді рік, чи рік і трішки, аж тут несподівано стала я помічати якесь дивне до мене ставлення зі сторони Петрини Яківни:

— Що то в тебе за страва така, – цідить ложкою обід, що я на стіл подала, – Данилку, краще ти на вечерю щось приготуй, хочеться смачненького.

Дивлюсь, а Данило узяв після її слів і відставив у бік тарілку із солянкою. Пробую, ну смакота ж яка і ковбаска і реберція і огірочки тут. Гріх не їсти ж. наступного разу те ж із розсольником і пловом сталось. Зрештою. став Данило сам готувати:

— Не ображайся. – каже. – Мама людина у віці, а я з молодості маю негаразди із травленням, то не все їсти можу.

Та якби ж тільки із цим було не так. Іду на город з сапою, а свекруха за мною. Я стаю працюю, а вона позад мене уже каже, що я не сапаю, а бур’ян загортаю і сама ледь ходить, сапу бере і повчати починає.

З прибиранням цим теж. Як вийшло? Я стала прибирати і все вичищати, бо дім відверто потребував жіночої руки, а Петрина Яківна тут як тут. Беру ганчірку пил витерти, а вона мало не в плач:

— Хто мокрою меблі тре. Треба злегка вологою.

Ну я вже тоді не витримала і кажу, що вже вчена навчена і не треба за мною ходити. Вона мені слово, я своє. Завезли свекруху мою після тієї розмови у стаціонар, а я ще й на всій вині вийшла. Так ото відтоді чорна кішка між Данилом і мною пробігла. Він мене тоді попросив бути ввічливішою і прислухатись до його мами, бо вона має рацію і мій вік геть не означає. що я все вірно роблю.

Тепер мушу мовчати, бо ж розумію, що йти нікуди. У сина квартирка маленька, там двійко діток, а моєї немає. Сапаю, копаю, варю під наглядом свекрухи і думаю собі нащо ж мені був той заміж. Чого не сиділа господинею у своїй квартирі.

А що робити розуму не докладу. Може хто порадить?

Людмила К.

31,03,2023

Головна картинка ілюстративна.

You cannot copy content of this page