fbpx

Мама у нас в родині керує усім. Тато, звісно може щось там сказати і навіть голос підняти вище шепоту, але буде так, як вважає за краще мама. Я ніколи на це не зважала, аж поки не вирішила заміж вийти

У нас в родині негласний мартіархат. Не те, щоб тато взагалі не мав голосу і прав, але без маминого останнього слова не обходиться. Як я розумію, тата це влаштовує, тому, як він заробляє і не особливо вникає в справи і сімейний бюджет. Грошей завжди було в достатку, тому всім всього вистачало.

Я не була обділена в засобах і змогла закінчити престижний факультет і отримати хорошу спеціальність. На курсі, разом зі мною, навчався хлопець. Але він був зі звичайної сім’ї, просто виграв якийсь конкурс великого масштабу і був премійований пристойною сумою. Весь гонорар він вклав в своє навчання.

Ми з ним дуже здружилися, а в підсумку, зібралися розписатися на п’ятому курсі. Повідомивши батькам радісну новину, я отримала величезний негатив. Мама волала і забороняла мені взагалі бачитися з нареченим. Вимагала припинити будь-яке спілкування з ним. Річ у тім, що мама не схвалює зятя такого рівня. Всі мої спроби розповісти про його досягнення ні до чого не привели. Мама поставила мені умову: або я обираю своїх батьків, або більше ніколи до них не приходжу і не підтримую з ними ніякого спілкування.

На той момент я була ще не готова до таких поворотів життя. Моє розставання з було неприємним. Я просто сказала йому до побачення і заборонила мені дзвонити. Він просив хоч якихось пояснень, але мені було не до них. В одну мить я розвіяла своє щастя за одним лиш словом рідної матері. Але іти проти думки мами я точно була не готова.

Мені тридцять п’ять. Я досі живу з батьками. Мама не схвалила жодного з моїх кавалерів, а за останнього не дала вийти заміж, бо  я б не змогла її доглядати. У неї не все гаразд зі здоров’ям. Я часто біжу з роботи, аби накрапати їй чогось помічного.

І знаєте, я все одно не така. Не вийшла заміж не живу окремо, не маю дитини. Хоч мама і не пустила мене на квартиру до одного з моїх залицяльників і саме вона переконала мене, що дитина від нього зайва.

Тепер я постійно чекаю. Не знаю чого, але чекаю. З дзеркала на мене поглядає сумна і старша свого віку жінка. Я хочу бути щасливою, але ж як?

Передрук без гіперпосилання на intermarium.news – заборонено.

Головна картинка – pexels.

You cannot copy content of this page