Отож, на думку мами я вела правильне життя з нею до тридцяти п’яти років, а потім я зустріла Вадима і все стало з ніг на голову.
Найперше, що я пішла з роботи вчителя, мама не могла повірити, що я проміняла шановану роботу на два підробітки в офісі і в турагенстві.
– Що? Я тебе стільки років вчила, щоб ти в люди вийшла, аби тобою пишатися, а ти тепер як не підлогу миєш, то людей облещуєш! Де твоя гідність?
– Мамо, мені по грошах краще виходить, – кажу я їй, бо це правда.
– Не все в житті вимірюється грошима!
– Чого ж ми тоді все життя помагали Віталику грошима, якщо це не важливо?, – питаю я її.
– Бо у Віталика родина, а через тебе йому тепер важко!
Справді, Віталику тепер важко, бо ми не віддаємо йому гроші з квартирантів йому. Справа в тому, що я до своїх тридцяти п’яти років жила з мамою, а квартиру, яку мені залишили дідусь та бабуся, здавали в оренду і мама ними розпоряджалася на свій розсуд. А розсуд у неї був наступний: у Віталика родина, тому йому треба, а я живу з нею, тому мені нічого не треба.
Коли ж я познайомилася з Вадимом, то він дуже тому здивувався, що я свою квартиру фактично віддаю братові, а сама живу з мамою.
– Тепер зрозуміло, чому ти заміж не виходила, – казав він мені, – Бо як станеш самостійною, коли ввесь час мамина думка переважає твою?
Звичайно, мені й до того подруги говорили, що я б краще гроші з квартири витратила на себе, на новий одяг чи салон краси. Але тоді голос мами в моїй голові казав: «Як можна щастя брата ставити нижче за помаду?». Проте, коли чуєш від коханого чоловіка, що пора думати про себе, то вже голос мами в голові звучить тихше і тихше.
Я переїхала у свою квартиру, Вадим поміг зробити ремонт і ми зажили в мирі і радості.
Але це зовсім не подобається моїй мамі і братові. Вони кажуть, що я проміняла професію на бозна-що, але при тому визнають, що я стала краще виглядати, краще вдягатися і взагалі щаслива.
Проте, вони вважають Вадима пристосуванцем, який просто хоче забрати мою квартиру, коли мною награється.
– Йому тільки квартира й треба, – каже брат, а його дружина ствердно киває, – Як тільки ти його в неї пропишеш, то все буде закінчено. Тоді й згадаєш, що ми говорили! Але ми тоді тобі на допомогу не прийдемо!
– Чому?, – дивуюся я, – Адже я вам десять років віддавала всі гроші за оренду, а ви не прийдете мені на допомогу?
– Так, бо ти нас сильно образила, – каже брат і зовиця ствердно киває.
Я сама бачу, що спілкування з ними затягує мене в такий негатив, що я кілька днів потім ходжу сама не своя. Мені хочеться до них бігти і віддати всі заощадження та свою зарплату, лиш би вони були задоволені.
А, коли дома з Вадимом, то у мне все одразу стає на свої місця: я в своїй квартирі з гарним ремонтом, біля мене чоловік, який мене розуміє і підтримує, ми мріємо про дитину. Мені подобається і моє відображення в дзеркалі, мені подобається моє теперішнє життя і теперішня я.
Але тоді, коли я розмовляю з мамою та братом, все виглядає зовсім по-іншому. Тому мені важливо знати: хто ж тут помиляється? Невже, й справді, я не заслуговую на щастя, бо зрадила довіру мами і брата? А мій теперішній чоловік має приховані наміри щодо мене?
Історія написана з реальних подій, імена та обставини змінені в інтересах головних героїв.
Фото Ярослава Романюка
Автор Ксеня Ропота
