Мама вже місяць намагається помирити мене з сестрою, але я не хочу. Вона якою була, такою і залишилася. Через її останній фокус ми з чоловіком трохи без роботи не залишилися. Але мама просить зрозуміти і пробачити. Ага зараз! Біжу і підстрибую.
Маша – моя молодша сестра. Не знаю, в кого вона така вдалася, але що в дитинстві з нею було неможливо, що зараз. Сестра завжди відрізнялася безвідповідальністю. На її слово покладатися не можна було. Вона не забувала, ні, вона в певний момент просто змінювала плани, не вважаючи за потрібне когось про це повідомляти. Або просто вважала що не хоче цього робити і все тут.
– Так, не зробила. А що, зобов’язана? – Байдуже відповідала вона на цілком обґрунтовані претензії.
Природно, мене це діставало. Тому що на відміну від неї я звикла тримати слово, і чекала такого ставлення від оточуючих. Мама ж завжди захищала Машеньку, вважаючи, що раз всі живі, то нічого надприродного не сталося. У сестрі таке тільки зміцнювало віру в те, що вона все робить правильно.
У старших класах я з сестрою навіть не віталася. Ми жили в паралельних всесвітах і не перетиналися. Це цілком влаштовувало обох. Контакти були тільки через маму і тата. Потім я поїхала в столицю вчитись і сестра взагалі вибула з моєї орбіти. Кожна з нас жила своїм життям. Я залишилася в місті, де навчалася, сестра продовжувала жити з батьками, навчаючись до місцевому вузі. Мама регулярно розповідала мені, як у неї справи, а я з ввічливості слухала. Любові до сестри у мене не було, як і приязні. Що вона є, що немає – мені було все одно.
Я вийшла заміж, з чоловіком ми познайомилися на роботі і досі працюємо разом, у нас вийшов дуже ефективний тандем. Ми обидва налаштовані на кар’єру і звершення, і робимо для цього багато. Наш запал не згас навіть з появою дитини.
Сестра ж закінчила вуз і спробувала влаштуватися у нас там, але щось не складалося. Я б про неї і не згадала, якби не дзвінок мами. Вона сказала, що сестра хоче спробувати щастя в іншому місті. Почати вирішила з того, де влаштувалася я. Мовляв, тут і столиця близько, і перспективи сякі-такі є, ну і не зовсім одна буде в новому місті.
Мене не порадувала така перспектива, про що я мамі і сказала. Вона мене заспокоїла, що ніхто не просить мене няньчитися з сестрою. Потрібно просто її зустріти, допомогти знайти житло і зорієнтувати на місцевості, типу, куди не варто сунутися, а де можна спробувати удачу.
– Вона виросла, вже серйозна дівчина, тому забудь свої образи, дитячі, – говорила мені мама. А я не ображалася вже давно, просто зайвих негараздів не хотілося.
Але все пройшло на диво мирно. Сестра прожила у нас з чоловіком два дні, а потім з’їхала на квартиру, гроші у неї на перших порах були. Мене дзвінками вона не діставала, все було по справі, дружелюбно і ненапряжно. Я навіть здивувалася, такою я Машу ніколи не бачила.
Вона самостійно влаштувалася на роботу, вивчала місто, в подружки мені не просилась, але ми все одно стали якось ближче спілкуватися. Вона іноді ходила до нас в гості, або ми всі разом кудись їздили. Кілька разів вона навіть залишалася з племінницею.
Батьки теж недавно приїжджали до нас в гості, ми проводили час всі разом. Мама все ніяк натішитися не могла, що ми з сестрою спілкуємося. Я навіть повірила, що сестра насправді змінилася, але даремно я так думала.
Місяць тому у нас стався форс-мажор на роботі. Потрібно було терміново вилітати в інше місто на захист проекту, клієнт дуже смачний, ми його обходили майже півроку. Квитки були на руках, з дитиною повинна була залишитися свекруха, але напередодні вильоту вона потрапила до стаціонару.
Все, швах! Дочка маленька, одну не залишиш, а шукати нормальну няню вже не було часу. Тоді я вирішила зателефонувати сестрі і попросити її про допомогу. Ми летіли всього на три дні, я сподівалася, що вона зможе побути з дочкою, вони знайомі і непогано ладнають.
Я пояснила всю важливість ситуації, сказала, що вся надія тільки на неї. Маша відповіла, що все гаразд, вранці вона приїде до нас. У мене камінь з душі впав. Ми не могли впустити цей контракт, тому що премія з нього обіцяла бути дуже і дуже вагомою, а в разі провалу залишалося тільки звільнитися.
Вранці я почала щось не те відчувати. Нам виїжджати через годину, а сестри все немає. Дзвоню, вона трубку не бере. Часу все менше, нам пора виїжджати в аеропорт. Зібрали дочку, схопили речі, сіли в таксі, по шляху надзвонюючи сестрі, але відповіді немає. У мене вже сльози на очах. Чоловік один летіти не може, він не витягне мою частину презентації, у нього там технічні сторони, а в мою економіку він навіть не сунувся.
У нас уже реєстрація закривається, а ми все стоїмо. В останню хвилину прилетіла наша колега, ми передали їй дитину і помчали на посадку. Це був просто треш. У літаку ми намагалися зібратися, налаштуватися, але виходило не дуже. Нас врятувало тільки, те що зустріч перенесли на ранок наступного дня.
Сестра мені навіть не спромоглася зателефонувати потім. Я сама їй набрала. Але Маша була спокійною як бронепоїзд.
– Я просто проспала. Теж мені знайшла чого перейматись. Могли малу залишити я б усе одно приїхала нічого б не трапилось, якби побула у квартирі одна.
Клієнт був задоволений, все пройшло успішно. З сестрою я більше спілкуватися не хочу. І нехай мама мені сто разів говорить, що ми сестри я відповідаю їй старою приказкою: «Хочеш мати спокій, тримайся якнайдалі від рідні».
Передрук без гіперпосилання на intermarium.news – заборонено.
Головна картинка – pexels.
