fbpx
Історії з життя
Мама зламала моє щасливе дитинство, позбавила батька, зустрівши свою першу любов. А потім заявила: “Продай весь спадок від нього і поділи чесно”

Моє дитинство поділиться на два періоди. У першому я єдина донька щасливого сімейства. Татко дуже любить «своїх дівчаток». Дівчата, це мама і я. Мама не знає ні в чому відмови, її завдання бути красивою і щасливою. А я? Я тоді не розуміла глибини свого щастя. Все ж пізнається в порівнянні?

А порівнювати мені довелося, коли ми з мамою з трикімнатної світлої і просторої квартири переїхали до дядька Павла в гуртожиток в сусіднє місто. Спочатку мені було просто складно все зрозуміти. Чому я чужого дядю повинна називати тато Павло? Чому ми не живемо у себе вдома зі справжнім татом?

А потім настав і другий – чорний період мого дитинства. На той час я вже знала, що дядько Павло, це перше і єдине кохання мами. Це на тата вона могла образитися за дрібницю, а новому чоловікові пробачала абсолютно все, навіть дармоїдство.

Вічне безгрошів’я і концерти після чарчини увійшли в моє життя.

День отримання грошей від рідного батька був святом – тоді мені перепадало щось «смачненьке». Як я розумію, не тільки мені. Мій вітчим теж завжди з нетерпінням чекав цього дня. Щоб “погудіти” з приводу подачок «колишнього» чоловіка, а в підсумку радіти цій «подачці».

Мама, яка і слухати тата не хотіла про братика мені, в новому шлюбі змінила рішення, і подарувала не тільки братика, але і сестричку. Здогадайтеся, хто був номінований на звання – моя сестра найкраща нянька?

Мріяла я втекти з цього «гніздечка», хоч кудись, але подалі. Була там просто нянькою і додатком до грошових надходжень від батька і бабусі.

До них я і переїхала, як тільки змогла сама приймати рішення. Там зітхнула, закінчила випускний клас і пішла навчатися далі. Не встигла трохи відігрітися в теплі батьківської любові і бабусі (його мами), як по черзі втратила обох.

Спочатку провели ми бабулю в останню путь. Її трикімнатна квартира записана мені. Я по суті, одна спадкоємиця у них в сім’ї.

Але через півроку знову раптове випробовування. Тата не стало. І хоча мені було вже 20 років, болісно потрібна була підтримка.

Я була вдячна мамі, що вона приїхала з ним попрощатися. Відійшла в бік образа. Не за те, що покинула тата я ображалася, а за те, що зайвою для неї була в її житті з новим чоловіком. Та й останні роки вона не дуже-то цікавилася моїм життям. Не привітала з закінченням школи, з вступом в інститут.

Після розмови з нею, я остаточно зрозуміла – з втратою тата, я повна сирота в цьому світі. Хоча яка розмова? Ультиматум, вимогу мені поставила мама. Не заради підтримки вона приїхала, а заради спадщини. Адже і за татом все успадковувала я. Це не тільки квартира, це машина, дача. Були ще деякі заощадження батька.

– Оскільки вас у мене троє, тобі слід все продати і розділити на трьох! Свого часу я пішла від твого батька і не ділила нічого! Тобі твоєї частки вистачить на квартиру і сестрі з братом старт буде в життя.

Я взагалі ще не думала про спадщину, можливо, я б і поділилася, якби на мене так не «наїхали».

Сиджу і думаю – а з якого дива? Мама сама зробила свій вибір, коли йшла від батька. Та якби у неї був шанс щось поділити, відсудити свого часу, вона б його не упустила. Адже з дядьком Павлом вони вічно потребували грошей.

Але мої слабкі заперечення мама рішуче відкидала – ти повинна все чесно поділити!

Чесно захотіли? Ну, тоді і отримуйте чесно!

– Ні, нічого не буду продавати. Буде можливість, допоможу брату з сестрою. А поки ділити нічого. У спадок батька вступлю через півроку. Тоді і буду думати, як розпорядитися. А бабусина квартира моя, і яким боком вона до вас відношення має, я взагалі не розумію. Я вже там обжилася, вступила у власність.

Загалом, мама грюкнула дверима, назвала мене невдячною, і залишилася я одна. Якщо раніше я дзвонила сестрі з братом, і ми спілкувалися, то після цієї розмови мої дзвінки скидали, мабуть мама розмалювала їм все своїми барвами.

Минуло вже 12 років. У мене своя сім’я, але згадаю в вколюся об спогади. Знайшла братика в соц. мережі. Він уже одружився. Написала, а він мене заблокував.

Даремно вони так. Татову квартиру, я так і не продала – обіцяла ж допомогти? Не хочуть – не треба. У мене свої діти підростають.

Автор: Тетяна Бpо.

Фото ілюстративне.

You cannot copy content of this page