Питання до тих, хто мав подібний досвід, бо питання просте, але, як виявилося, принципове. Отже, дано маму, якій вже 77 років і яка проживає в іншому місті з набором болячок. Я, яка живе в іншому місті, має роботу, родину, обов’язки і не вміє чаклувати з часом.
Я не можу кожного тижня їздити до мами, щоб її провідати. Якщо вдається поїхати два рази в місяць – то вже я вважаю себе героїнею. А мама в свою чергу ввесь час жаліється на самотність та говорить, що ми зробили дурницю, коли переїхали в інше місто.
– От, якби ви були біля мене, то все близенько. Наше місто набагато краще за ваше, школа близенько, все близенько – можна пройтися і вже на місці чи в поліклініку чи на базар. А у вас там що? Все на автобусі та в тисняві!
Я порадилася з чоловіком і ми вирішили, що можна купити тут однокімнатну квартиру в новобудові, а її стару продати. І одразу б мали два плюси – квартира б лишилася нашому синові, як мами не стане, і мені було б легше за нею доглядати.
Я поїхала до неї і все це їй кажу:
– Мамо, ми би вашу квартиру продали. Ви б поки у нас пожили, поки ми ремонт зробимо. І всі разом би жили.
– Як це мою квартиру продати? У мене тут все поруч-он церква під вікнами, тут ми на лавочці з дівчатами говоримо, мені через дорогу перейти і поліклініка, а там базарчик. Чого я буду їхати в інше місто?
– Бо мені до тебе далеко! Мені важко отак метатися від міста до міста…
– Я в твоєму віці й не таке робила і нічого – вас виростила і на роботу ходила. Звикли сидіти та з хати не виходити.
Я їй пояснюю, що її хрущовку ще би хто й купив, бо там треба робити капітальний ремонт, вона без ліфта.
Яка їй різниця, де сидіти та в вікно заглядати. А вона ніяк! Я вже й брата до цього процесу підключила.
– Бери її до себе, а квартиру продай та купи там щось ближче, якщо вона до мене йти не хоче.
Але вона й брата не слухається. Більше того – ще й ображається, що вона в дітей вклала душу, а на старості літ нема кому їй ложку води подати!
Ви розумієте? Як це донести до людини? Бо я вже не маю, ні сил, ні терпіння, і з кожним разом зникає бажання до неї їздити.
Фото Ярослава Романюка.