Коли Євген зайшов на кухню, то у нього було на меті лиш нагадати дружині за каву, але він ніяк не міг подумати, що таке просте нагадування призведе до таких наслідків.
Спочатку він кілька хвилин спостерігав за тим, як дружина перекладає зі столу в холодильник продукти, вона недавно прийшла з магазину і ще була вся зосереджена на тому чи все купила.
Він покахикав, але дружина не звернула на нього уваги. Він ще раз покахикав і так само дружина не звернула уваги на нього.
– Катю, ти нічого не забула?, – нарешті спитав Євген.
– Здається нічого, – відповіла жінка.
– Справді, а мені здається, що забула.
– Ні, все згідно списку, я певна, що нічого не забула.
– А приготувати мені каву?
– Що?, – жінка закліпала очима.
– Ти не приготувала мені каву і я був змушений покинути статтю і прийти на кухню нагадати тобі за каву, але тепер вже й не знаю чи вернуся до роботи, бо все натхнення пройшло. Ти ж знаєш, що я п’ю каву о третій, щоб потім добре спати, якщо кава буде пізніше, то я довше засинатиму. А зараз вже пів четверта і я вже й не знаю чи є час на каву.
Жінка закрила дверцята і включила чайник. Але не встиг він закипіти, як на кухні з’явився син.
– Мамо, ти забула?
– Що?, – жінка розгублено закліпала очима.
– Ти забула мені млинці напекти? Я вже чекаю і чекаю. Ти ж знаєш, що я працюю над курсовою і у мене нема часу ні на що. Я не маю відволікатися на те аби тобі нагадувати за млинці. Тепер я голодний і втратив думку, яку цілий день намагався довести в цьому розділі.
Жінка кинулася до холодильника витягувати молоко і яйця та швиденько розколочувати на млинці.
Поки мати гарячково працювала, батько й син перемовлялися між собою.
– Привіт, тату, ти чому тут?
– Щось сьогодні у мами з пам’яттю, – відказав батько, – Я прийшов їй нагадати, що вона не зробила мені каву.
– І тобі? Справді, з нею щось коїться останнім часом. Вона багато чого забуває і я через це маю багато спізнень на навчання. Але чому вона так веде себе з тобою? Ти ж не маєш відволікатися від роботи, для тебе це дуже важливо.
– Так і я вже стільки років намагаюся їй це втовкмачити, але, як бачиш, не виходить.
Чоловіки бідкалися під дзенькіт посуду, як тут забігла донька.
– Мамо, а де плаття?
– Яке плаття?
– Ти обіцяла випрати моє улюблене щасливе плаття. Я йду на побачення і у мене менше пів години.
– Доню, воно точно випране, але його треба попрасувати.
– То чого ти стоїш? Хочеш аби я пішла в помнутому?
Мати кинулася прасувати плаття, а її рідні в той час перемовлялися на кухні.
– Що ви тут робите?, – спитала донька.
– Мама забудькувата сьогодні. Уявляєш, забула татові каву зробити?, – сказав брат.
– Нічого собі, я думаю, чого ти тут я тебе давно вже не бачила. Як твоя книга?
– Книга просувалася б краще, якби мене не відволікали такими дрібницями, – відказав батько.
– Так, тату, розумію. Сама не люблю, коли мене відволікають, – відказала донька.
– А ти тоді маму поміняй на іншу жінку, – сказав син.
– Навіщо?, – здивувався батько.
– Інша буде старатися, ти ж написав кілька книжок і у тебе мають бути прихильниці, які будуть дуже старатися тобі догодити.
– А це ідея. Чуєш, Катю?
– Що таке?, – Катерина з праскою забігла на кухню.
– Син вже мені радить аби я одружився з більш ретельною і відповідальною прихильницею.
– Син? Арсене?
– Мамо, ти останнім часом сама не своя, – підморгнув син.
– Так, мамо, що з тобою діється?, – додала донька, – В сорок сім ще б не мало бути такої забудькуватості.
– І ви б мене замінили?
– Так, бо ти не справляєшся…
Жінка вийшла. Рідні переглянулися і пирскнули.
– Мамо, ми пожартували! Не сприймай це серйозно, – підвівся через деякий час син, коли вже пройшло хвилин з десять, а від матері не було нічого чути, – Піду подивлюся, може, я перегнув палицю.
– Та все нормально, вона має зрозуміти, – відказав батько, проте поглядав на годинник, вже четверта, а кави нема.
Коли через кілька хвилин Арсен зайшов на кухню, вигляд у нього був дуже спантеличений.
– Що сталося?, – хором спитали донька і батько.
– Мами нема.
– Як нема?
– Та так. Плаття твоє пропалене на прасувальні дошці, праска включена, а її нема.
Сестра миттю побігла голосячи до плаття і слова брата підтвердилися.
– Мамо, що ти наробила? Як так можна?
Але відповіді ніякої не було.
Євген тяжко зітхнув і пішов в кабінет, для кави було вже пізно, єдина надія, що дружина вернеться до вечері, видно побігла в магазин.
Арсен витягнув батончик і став його їсти, хоч так втамує голод, доки мати приготує вечерю.
Рівно о сьомій всі зібралися на кухні, проте, вечері не було, як і матері. Зазвичай, вони не їдять разом, кожен бере свою тарілку та їсть за монітором в кабінеті чи своїй кімнаті. Тому вони з цікавістю дивилися один на одного.
Але цікавість була лиш одна – хто з них має приготувати поїсти.
– Не дивіться на мене, – сказала донька, – я не буду готувати на вас. Я зроблю собі бутерброд, в мене нема часу.
По собі на кухні вони залишили безлад, адже так і не вирішили, хто прибирає.
Євген думав, що дружина от-от вернеться, але її не було вже три дні. Він телефонував матері, але та відмовилася приходити і готувати для них.
– Я не вдома, на мене не розраховуй, – сказала вона, хоч Євген міг закластися, що на фоні говорив телевізор, він сам його купував з кришталево чистим звуком.
Дуже не хотів телефонувати до тещі, але виходу не було.
– Катя не у мене. А що сталося? Прийти до вас їсти готувати? Зятю, ти хіба не знаєш, що я з паличкою ходжу?
Через тиждень чоловік вже хотів телефонувати в поліцію, проте, знав, що там будуть питати, в що жінка була одягнена, а він не пам’ятав. Він наче й бачив дружину і не бачив. Кинувся шукати свіжі фото, але остання спільна світлина була десь років десять тому. В дітей теж не було нічого з мамою…
Так в житті буває, що людина зникає в одному місці і перероджується в іншому.
Катя приїхала до матері і кілька днів просто лежала, а тоді пішла в перукарню і по магазинах. У неї на карточці завжди були гроші, адже вона витрачала їх лишень на продукти.
А зараз вона вирішила вкласти їх у себе, зробити для себе те, що забувала робити роки. Мати рада за неї, хай донька прозріла тільки тепер, але прозріла. Чи стане вона настільки сильною аби зустрітися зі своїми рідними – не відомо, але точно на них чекатиме сюрприз.
Фото Ярослав Романюк
Спеціально для intermarium.news Ксеня Ропота
