Валентина Іллівна живе у приватному будинку. Будиночок з невеликим городиком та десятком курей. Життя у квартирі не для неї. Не те, щоб їй не вистачало грошей на життя, просто жінка любила поратися по господарству, та й зі свого городу все натуральне, без нітратів і хімікатів. І яйце своє, домашнє, не порівняти з магазинним.
Діти дорослі, донька та син. В обох свої сім’ї, ростуть дві онуки. Дочка Наталя, як і Валентина, любить порпатися в землі, на вихідних з онукою матері допомагає.
Натомість невістка навіть уявлення не має, що таке город. Якщо попросиш її піти зірвати цибулю, огірок чи ще щось, не знає, з якого боку підійти до грядки. Її, звичайно, можна зрозуміти — вона прожила все своє життя в квартирі, ні дачі, ні родичів, які жили б в селі у неї немає. Але спробувати допомогти можна. А в неї навіть не виникає такого бажання. Проте, коли дозріває врожай — вона тут як тут. Не соромиться, сама і в сарай, і в льох піде, набере собі всього що захоче. Ще й намагається вибрати тільки те що краще.
— Мамо, ну скільки можна мовчки на все це дивитися? Сама палець об палець не вдарить, безсовісна, а бере все, що захоче, як у себе вдома, — гнівається Наталя, терпіти не може невістку.
— Не гнівайся, доню, тобі що, шкода? Це ж для твого брата та племінниці, – намагається заспокоїти Наталку Валентина Іллівна.
— Так шкода. Твоєї і моєї праці шкода. Нехай тоді допомагає, — не вгамовується донька.
Валентина Іллівна не каже невістці ані слова. Не допомагає, то й не треба. Так нещодавно донька заявила, що якщо невістка не допомагатиме їм на городі то і їй теж цього не треба. Син і зять взагалі не втручаються в цю ситуацію, зайняли позицію спостерігачів.
А з онуками взагалі біда. Доньчина старша, ходить у шостий клас. А дочка сина тільки почала ходити до школи. Між собою дівчатка не ладнають зовсім. Ревнують бабусю одна до одної, сваряться, обзиваються.
Коли син із невісткою та онукою приїжджають у гості, донька навіть не виходить з ними привітатися. І навпаки.
Через господарство матері дочка та син Валентини Іллівни віддалилися один від одного, стали рідко бачитися та спілкуватися. Жінка вже й забула, коли вони всі разом збиралися за одним столом, навіть на день народження діти приїжджають вітати її по черзі.
Так от і живуть, ніби разом, а насправді нарізно.
Фото ілюстративне.
