fbpx
Історії з життя
– Мамо. – підійшла до мене моя старша доня, – Скажи, а чого ти досі з татом живеш? Ти його так сильно кохаєш? А можна хоч ми до бабусі жити підемо, бо й додому повертатись не хочеться

— Мамо, а навіщо ти з татом живеш? – запитує моя тринадцятирічна донька, –  Це ти його аж так любиш, що отаке можеш терпіти. – я дивилась на свою дитину і ковтала сльози. Я ж усі ці роки мріяла про те, аби розлучитись, але ж боялась, що діти ростимуть без тата.

Ми з Дмитром одружились геть молодими, ще й по двадцять не мали. Дмитро був досить вимогливим і прискіпливим. То вареники у мене надто великі, то борщ недосолено, то м’ясо в духовці перетримала. Слів не добирав ніколи, часто виходив із себе і влаштовував концерти. Я вже чекала першу нашу дитину і свято вірила, що з появою малюка він зміниться. Та де там. Як волав, так і продовжував.

Інколи мені здавалось, що додому він повертається лишень для того, аби полементувати. Все не так було з самого порогу. Чи я падаю з ніг від утоми, чи я здорова його не цікавило ніколи. Тиша в хаті була лиш тоді, як він спав.

Чому я не пішла ще після появи першої дитини а привела у світ аж трьох? Чесно – не знаю. Скільки сліз я виплакала за ці роки ніхто не повірить. Але ж я була заміжня! У моїх дітей був батько, а особливості є в кожній родині, так переконувала мене моя мама. А я вірила, щиро вірила, що так у всіх і кожен має свої вади.

— Мамо, а навіщо ти з татом живеш? – запитує моя тринадцятирічна донька, –  Це ти його аж так любиш, що отаке можеш терпіти. Він же ніколи спокійно не говорить. Постійно волає.

Після цих слів я наважилась на серйозну розмову з чоловіком. Він, звісно, у своїй манері говорити спокійно не зміг. Зібрав речі і подався до своїх батьків. Тепер у нас “Гостьовий шлюб”. Я їжджу до нього з дітьми, він інколи приїжджає до нас. Дивно, але всі щасливі. Спочатку я мріяла, що він зрозуміє, що втрачає. Повернеться і попросить вибачення. Але люди не змінюються. Він так і волає. Тепер частіше по телефону або у скайп.

А нещодавно його батьки пішли у засвіти одне за одним і він якось між іншим запитав у мене, чи не важко одній з дітьми. Я й сама не знаю, що відповісти? Натяки зрозумілі і він хоче відновити нашу родину.

Але чи потрібно його повертати в наше життя? А з іншого боку – чи зможу я одна виростити аж трьох дітей?

Автор Анна К.

Передрук без згоди автора – заборонено.

You cannot copy content of this page