Мама зателефонувала мені о шостій ранку. Такі дзвінки не віщують нічого хорошого, але те, що я побачила у неї вдома, мене засмутило більше.
Я живу з чоловіком у місті, за багато кілометрів від мами, але тим не менш, саме мені мама сказала, що їй купити, бо щось геть її прихопила спина. Я тоді з тим в аптеку і далі до мами, домовилася на роботі, що беру кілька днів відгулу, діти на чоловікові, хоч вони вже й більші, але саме в цьому підлітковому віці за ними потрібно добре пильнувати.
І я з продуктами, зі смачненьким, біжу на автобус та до мами. Знаю, що мама сама, бо тато за кордоном на заробітках.
Хоч я не розумію, навіщо в шістдесят років ще їхати за кордон? Не раз мамі казала аби тато вже мів біля неї вдома та й жив, а не в вічних роботах.
– Треба помогти Олежикові, – завжди казала мама.
Олег – це мій молодший брат, він від мене молодший на п’ятнадцять років, тому мама має до нього таке ж ставлення, як і в дитинстві – найменший, дитинка, синочок.
Олег женився і батьки з обох сторін вирішили молодим побудувати хату. і молодята таку вже собі хату вирішили вибудувати, що довелося моєму татові і сватові поїхати на заробітки. Поки звели та перекрили, то вже й сваха поїхала на заробітки до чоловіка, а мама залишилася помагати Ілонці, бо та якраз привела на світ першого малюка.
Моя мама дуже добра жінка і так вона вже біля онука ходила, що Ілона остаточно перейшла жити до неї. Олег був лишень радий, адже вдома.
А тут далі вже й друга дитина у них знайшлася і час наче застиг, бо й хата стоїть без ремонту, хоч дві родини на те працюють, Олег наче теж їздить та заробляє, Ілона біля дітей, мама допомагає.
– Мамо, та коли вони вже перейдуть в свою хату жити? не можна до тебе з дітьми приїхати та переночувати, бо місця нема.
– Вірочко, а що я зроблю, як діти малі заснули, то як їх будити та додому відправляти.
– А моїх додому відправляти?
– Та ви машиною.
– Але ми в інше місто за сімдесят кілометрів.
– Ти ж мудріша, – використовує аргумент мама.
Я сто разів питала, чому Ілона не йде жити до свого дому, адже там є і дідусь, і бабуся, можуть з правнуками допомогти.
І ось відповідь у мене перед очима: мама ледве тягнучи ногу, готує їсти на всю сім’ю, а я ж стою в хаті вже о восьмій годині. В кухні немає ні брата. Ні невістки.
– Діти пізно полягали, вони ще сплять, – каже мені на моє німе запитання.
Я маму положила на ліжко, все виключила, що там варилося і кажу:
– Мамо, має бути спокій, має бути режим.
– Та діти встануть і їсти захочуть.
– На те у них є мама і тато.
Тільки я маму вклала, як на кухню припливає Ілона і я бачу, що у неї вже й третє на підході.
– А чому нема нічого їсти?, – каже мені обурено.
– Як нема, то приготуй, – кажу спокійно, – мама злягла і у неї мінімум два тижні постільний режим.
– Як два тижні?
– Мінімум два тижні, я ж тобі сказала і щоб діти не заважали мамі відпочивати.
– То ж діти, що я їм скажу не йти до бабусі?
– Саме так і скажеш, – далі гну своє я.
Далі вже Олег прокинувся і я його питаю, чому він не допоміг мамі.
– Вона нічого не казала, – стискає він плечима.
– А ти очей не маєш?
– Я зайнятий. Що я на неї буду дивитися.
Я намагалася його совістити. Але марно, він не розумів, чому не правий, адже все ж у нього чудово – встав і готове поїв, прийшов з роботи в чисте, діти не заважають, то треба про ще одне подумати.
В результаті, в хаті ремонт на завершальній стадії. Був. Зараз же треба думати як третю дитину прогодувати.
Мама так само рветься на ноги, бо треба Ілонці допомогти і я нічого не розумію і стала черства до рідних, а то ж діти маленькі, їм треба допомогти.
– Мамо, то у вас скоро буде п’ята дитина, а не у вашого сина третя. Що ви не розумієте. що потураєте їм?
– Та дітям треба допомогти.
– Мамо, досить. Хай самі справляються.
– Як вони справляться з трьома дітьми?
Отака наша пісня гарна й нова. Тепер я розумію, чому тато останнім часом перестав і багато грошей передавати і телефонувати мамі, вона нічого не бачить, окрім Олега та його сім’ї. І що їй поясниш?
Фото Ярослава Романюка
Автор Ксеня Ропота
