fbpx
Історії з життя
Мамо! — відмахнувшись від похмурого хлопця, Антон схопив жінку за руку. — Це правда, що ви мене в капусті знайшли? Ви мене точно ні з ким не переплутали?

Справжнє диво.

— Мамо, мамочко! — чотирирічний малюк з розгубленістю в очах забіг в батьківську спальню. — Мамо!

— Синку, що трапилося? — підскочила з ліжка Аріна і глянула на годинник. Ще навіть восьмої немає. — Ти чому не спиш?

Мама стривожено обмацувала сина, намагаючись зрозуміти причину такої поведінки. Але на перший погляд все було гаразд. Малюк не плакав, був одягнений і навіть вмитий.

— Антоне! — Арсен заглянув в кімнату і зніяковіло подивився на матір. — Вибач, не побачив. Я тільки відійшов на кухню, какао цьому диву зробити, а він рвонув до тебе.

Старший брат сів навпочіпки поруч з молодшим і суворо сказав:

— Хіба ж я не просив тебе дати мамі виспатися? У неї не так багато вихідних!

— Мамо! — відмахнувшись від похмурого хлопця, Антон схопив жінку за руку. — Це правда, що ви мене в капусті знайшли? Ви мене точно ні з ким не переплутали?

Позаду пролунав дивний звук. Малюк здивовано подивився на брата, який з усіх сил намагався не розсміятися.

— Ну, ви тут… той во… поспілкуйтеся, — видавив із себе хлопець. — Антона я заберу пізніше.

— Малюче, — м’яко звернулася до стривоженої дитини Аріна, — звідки такі думки?

— Я по телевізору зараз бачив! Там розповідали, що дітей знаходять у капусті, а деякі батьки проходять повз, і тому у них дітей немає.

— Ніякої капусти, — важко зітхнула жінка, подумки проклинаючи всі телепередачі, що пудрять дітям голови.

— Тебе нам подарував справжнісінький чарівник.

— Чарівник? — загорілися оченята у Антона.

— Так, найдобріший і могутній чарівник у світі. Коли Арсенчик підріс, — на ходу придумувала розповідь Аріна, — нам з твоїм татом дуже захотілося мати ще одного милого і ласкавого чомусика.

Жінка посміхнулася і погладила сина по шовковистому волоссячку. Зрозумівши, що про сон можна вже забути, вона підняла хлопчика на руки і тихенько вийшла зі спальні, не бажаючи будити чоловіка після відрядження.

— І що ж було далі? — нетерпляче запитав хлопчик, підстрибуючи на дивані.

— Далі ми довго і наполегливо шукали справжнього чарівника. Нам зустрілося, принаймні, четверо дядечок, але всі вони лише розводили руками. Говорили, що на таке диво вони, на жаль, не спроможні.

— Тоді які ж це чарівники? — справедливо обурився малюк. — Навіть таке просте диво зробити не можуть!

— Ну, не таке вже й просте, — посміхнулася Аріна, згадуючи низку закладів, до яких вони зверталися. — Я б сказала, що це дуже складне диво.

— А де живе той справжній чарівник? Як ви до нього потрапили? — продовжував засипати маму питаннями допитливий хлопчик.

— Де живе, я, на жаль, не знаю, ми прийшли до нього на роботу. Він допомагає людям у величезному білому будинку. А про нього нам розповів інший чарівник, якому не вистачило сил нам допомогти.

— Він почаклував і на світ з’явився я?

— Не відразу, — Аріна злегка засмутилася від кількох не найприємніших спогадів. — Потрібен був не один місяць, щоб його чари спрацювали. Але результат того вартий. У той день, коли я взяла на руки неспокійного малюка, туго замотаного в пелюшки, я була на сьомому небі від щастя!

— Круто! — Антон зістрибнув з дивана і помчав на кухню до брата, крикнувши на ходу: — Піду і йому розповім!

А Аріна стояла біля дверей, з посмішкою дивлячись на своїх хлопчиків. Ці двоє найдорожче, що у неї є. І їх поява на світ — справжнє диво…

Фото ілюстративне.

You cannot copy content of this page