Коли я побачила, як зять милується з чужою жінкою в кафе, то не такої реакції я чекала, не такої.
Тільки я рот хотіла розкрити та поставити на місце його і його пасію, як він мене за руку і каже:
– Мамо, давайте поговоримо приватно.
А далі мені таке сказав, що у мене волосся дибки стало і я пообіцяла йому купити машину та пішла своєю дорогою.
Я недавно приїхала з Італії на хрестини до онучки, то моя друга радість і сенс в житті, окрім доньки.
Моя Ілонка дуже ніжна і тендітна дівчинка, з’явилася на світ хворобливою і ми з чоловіком все життя те й робили, що старалися зміцнити її здоров’я, навчити справлятися з життєвими випробуваннями.
Їй завжди були потрібні і збалансована їжа і відпочинок. Поки чоловік працював, то були ми на морях, від Азовського до Чорного, а, коли вже я почала працювати в Італії, то вже ми й були на Середземному.
Я вже двадцять років в Італії, моїй Ілонці тридцять років, вона має все, що й інші жінки – освіту і родину.
Її чоловік сказав, що вона не має працювати, а буде піклуватися про родину і я була рада такому підходу, бо вона й так не справиться з такими навантаженнями.
Я молодим подарувала і квартиру, і машину, ремонт теж за мій рахунок. Як і весілля. Я бачила, яка донька закохана в Вадима і мені нічого було не шкода для чоловіка, який робить її щасливою.
І ось з’явилася на світ моя онучка, я прилетіла на крилах до них аби побачити, аби допомогти. Ілонка важко це все переносила, тим більше з її станом, але все обійшлося.
Ми дуже щасливі з чоловіком, дуже. Ми навіть говорили, що вже надто багато щастя для нас, щоб не наврочити.
І ось – наврочили. Йду я попри кафе, думаю про те, що можна сюди зайти і купити свіжу випічку, будемо з Ілонкою чаювати, яку бачу картину – Вадим з якоюсь милуються і ні на кого не звертає уваги.
Я влетіла просто туди.
– Ти що робиш?, – прошипіла, а він мене за руку і на розмову.
І таке починає, що мені волосся на голові дибки стає.
– Ви ж знаєте, мамо, як Ілона мене любить? Ви ж розумієте, що вона вам не повірить, а мені. На вас образиться і не дасть до онучки навідуватися, ні вам, ні тестеві. Кому від того буде добре? А я собі тихенько так тут одне зроблю, а Ілонку ніколи не покину, якщо ви мені подаруєте нову машину…
– Донька мені повірить, я певна.
– Хай так і що вона буде робити? Хочете їй серце розбити чи родину зберегти, я обіцяю її не кидати. Я її люблю.
– Ти не посмієш.
– Чого ж? Гарна машина і я буду просто зразковим зятем. Ви ж розумієте, що не зробите нікому добре?
– Так, – він казав правду.
Якщо Ілонка дізнається, то це буде щось несусвітнє. Я не можу так вчинити з донькою. Але як мені не йти на поводу у зятя? Що підкажете робити в цій ситуації?
Фото Ярослав Романюк
Автор Ксеня Ропота
