З чоловіком я прожила дуже гарно п’ятнадцять років. Він у мене ще в дев’яностих із другом бізнес свій маленький відкрили. нічого такого мега прибуткового, але вдвох вони гарно заробляли, ми квартиру придбали, та й мені працювати не потрібно було, чоловік заробляв стільки, що нам вистачало на все.

Все розвалилось в одну хвилину – чоловік за комір заливати почав. Знаю. що це все поступово у інших. а мій змінився прямо за день один, ніби як інша людина стала, жити з ним я не змогла. Узяла сина свого і переїхала до мами.

Через рік чоловіка не стало. Розлучитись ми не встигли, тож я успадкувала квартиру. Коли зайшла ледь не впала – там було все захаращено і таке враження. що жило там чоловік з тридцять. сусіди казали, що чоловік мій туди водив друзяк від смітників.

Я відмила квартиру, зробила там ремонт та заселила квартирантів. Гроші точно зайвими не були, адже треба було займатися дитиною і доглядати маму мою, яка раптово занедужала. На роботу вийти я не могла, оскільки мама потребувала постійної моєї присутності. пам’ять покидала її і вона могла піти казна-куди і не згадати, навіть імені свого.

Дякувати Богу, хоч гроші тепер були на навчання сина. Квартира, яку здавала дуже виручала. Коли ж не стало матері я ледь пережила то все.  пробувала роботу знайти, але ніде не брали, адже я жодного дня в житті не працювала Ото лиш продукти розкладати в супермаркетах. Я спробувала, та не змогла оті палети з товаром таскати. Здоров’я не те.

Практично всі гроші йшли на сина. Собі я нічого не купувала, та й не потрібно мені було, адже мала гарний гардероб ще з років забезпеченого життя. Коли ж син сам почав заробляти, оновив ремонт у квартирі нашій, техніку нову купив, але про татову трикімнатну квартиру ніколи навіть не заїкався.

Чесно кажучи, я й не думала, що син вирішить там жити колись. Нам же вдвох добре жилося, але тільки до появи невістки.

От коли з’явилася ця Маша, все пішло шкереберть. Син виконував усі її вказівки та не слухав мене, що б я йому не казала. Навіть квартирантів наших виставив, хоч вони жили в тій квартирі понад 10 років. Дуже добрі та порядні люди! а він разом із дружиною туди заселятись вирішив, хоча я й проти.

Про те, що робити мені тепер син навіть не думає. Відра тягати і мерзнути у сирих під’їздах із ганчіркою в руках? Хіба я заслужила на таке ставлення?

— Мамо, – заявляє мені син нещодавно, – тобі лише 53 роки. Іди працюй, вільних вакансій повно. Не обов’язково прибиральницею є й інші варіанти. Але жити ми не будемо окремо від тебе. Маша моя дружина, вона при надії. У вас із нею миру ніякого, то які у мене варіанти, якщо ще маємо трикімнатну квартиру? Не винаймати ж житло, бо ти працювати не хочеш?

Мені так гірко стало. Квартира та на нас із ним навпіл оформлена. Розумію, що якщо затятись, то продавши її ми отримаємо з ним по однокімнатній. Ніби й шкода зі своїм сином от так чинити. Однак, чи маю я вихід інший, адже пенсія не за горами, а я й надії не маю її отримати, бо ж без стажу. Та квартира повинна була мене годувати до скону, а тепер що?

Невже доведеться з дитиною своєю майно ділити? Як бути? Як у старості без шматка хліба не залишитись?

17,02,2023

Головна картинка ілюстративна.