fbpx
Історії з життя
— Мамочко, приготуй мені свої млинчики, я скоро буду, – почула Ольга у трубці голос свого семирічного сина. – Я на самокаті, мам. Не переживай, я ж дорослий дорогу знаю. Аби шлях скоротити, через ліс махнув. Ну все, я за кермом. Буду скоро. – і вимкнув зв’язок.

— Мамочко, приготуй мені свої млинчики, я скоро буду, – почула Ольга у трубці голос свого семирічного сина.

Вітер свистів і зв’язок був поганим, жінка ледь слова розбирала:

— Синку, яке їду? Куди? З ким ти зараз? Де твій тато? – затараторила схвильовано.

— Мамо! Він мене не любить! Спати залишив у коридорі, лиш подушку викинув і світло вимкнув. Добре що Карат там був. Я його обійняв і не так лячно було. Я на самокаті, мам. Не переживай, я ж дорослий дорогу знаю. Аби шлях скоротити, через ліс махнув. Ну все, я за кермом. Буду скоро. – і вимкнув зв’язок.

Ольга перемагаючи мілке тремтіння рук зателефонувала спочатку в поліцію. Як могла описала ситуацію і розмову зі своєю дитиною.

— Йому сім, чуєте! Лише сім. Не знаю де він зараз. До батька його зателефонувати не можу – він мене заблокував. Господи, там же ліси кругом. Врятуйте його.

Сама уже бігла з ключами до авто. Їхати. Потрібно їхати шукати свою дитину. Але де? Як? Він за сотні кілометрів, їй п’ять годин їхати у кращому випадку.

Ростик був її другою дитиною. Шлюб з Євгеном був відверто невдалим. Чоловік шукав собі не дружину, а ляльку, якою міг керувати і віддавати накази. Ольга була не такою. Він, напевне любив її, але по-своєму якось. Намагався виховувати. Спочатку словами, а потім…

Коли з’явились діти стало просто нестерпно. Сама вона б могла оте усе терпіти, але бачити заплаканих дітей не змогла. Знайшла в собі сили і одного разу забравши малих подалась до матері на інший кінець країни. Євген пробував повернути її. Просив, благав, обіцяв, але Ольга була непохитною.

Тоді він сказав, що зробить усе, аби забрати дітей. Тут вперше Ольга пожалкувала, що ніколи не зверталась ні в які структури за захистом від чоловіка. Євген вмів справити враження. Мав пристойну посаду і прекрасний заробіток. А ще, завдяки своїй Ользі, для всіх був прекрасним татом і неперевершеним сім’янином. Дітей поділили і Ольга мусила попрощатись з Ростиком.

Два роки Ольга усіма силами намагалась повернути дитину – безрезультатно. А сьогодні цей дзвінок.

Авто мчало трасою Київ – Чоп, а Ольга толком і дороги не бачила. Перед очима стояв образ сина. Звідки він виїхав? Яку дорогу обрав? Де дитина зараз. Чомусь згадались історії про вовків, про те скільки шукали в лісах зниклих грибників. Спробувала ще раз набрати Ростика: «Абонент поза зоною досягнення.».

Три дні добровольці і небайдужі шукали Ростислава. З кожним днем надії було все менше. Ольга не спала не їла і здається, дихати розучилась. Просила Всевишнього зберегти, врятувати.

Особливо вражала реакція Євгена: її просто не було. Він резонно заявив, що ніде малий не дінеться і сам прийде, коли зголодніє. Розповіді колишньої дружини він віри не йняв.

Знайшли! Вірніше Ростик сам ледь притомним вибрів до якогось села. Зовсім не там де його шукали.

— Я спочатку на машині трохи під’їхав. Мене дядько якийсь підвіз. Я йому трохи не правду сказав, що мене мама зустрічає на зупинці. Ну а потім я поглянув на карту. Дорога йшла трохи в бік, от я й вирішив шлях скоротити через ліс. Ішов прямо і нікуди не звертав. Думав що до вечора уже й до тебе дійду. – розповідав потім, – Ну а потім я уже оту тьотю зустрів. Вона мене до села і привела.

Хто була та таємнича жінка, так і не з’ясували, але Єгора все ж повернули матері. Хоч це добре.

Автор Анна К.

Передрук без гіперпосилання на intermarium.news – заборонено.

Головна картинка – pexels.

You cannot copy content of this page