Сніжило. Щойно припинився дощ і натомість небо розщедрилося на легенькі візерункові білі метелики.
Земля не замерзла і сніжинки, впавши на траву, швидко ставали крапельками води. Діамантами вони тремтіли на стеблах і листі. Деякі зривалися і падали додолу.
Одинокий чоловік, тепло одягнений і взутий у гумові чоботи, йшов полем. Давно неголений, із зажурою в очах. Мандрівник тримав напрямок до березового гаю. Дерева стояли без листя і мали сумний вигляд. Скрізь і у всьому відчувались подихи зими.
Завтра Новий Рік. А в природі коїлося казна що. Кінець грудня, а навколо не назбираєш і жменю снігу. Все перевернулося з ніг на голову. Чоловік глянув вгору, в похмуре, затягнуте кошлатими хмарами, небо. Ніби сподівався там знайти відповідь на питання: “Коли людям чекати справжньої зимоньки-зими?”.
За матеріалами – “Є”.
Жодний казковий чарівник не в змозі помахом палички і власної забаганки, в належне русло, направити той чи інший закон природи. Якби це вдалося, то всі пори року починалися і закінчувалися згідно календаря.
Він ішов по ялинку для сина. Ну і що з того, що ось вже довгий час не бачить дитини. Не чує рідного голосу і дзвінкого сміху. З волі дружини і невблаганного присуду — їх розлучили. Каріна з останньої поїздки в Польщу, повернулася із молодиком, набагато молодшим.
Мандри за тридев’ять земель, мусили так закінчитися. Сергієві нашіптували на вухо, про “цікаве” життя одруженої молодиці. Він вірив і не вірив. Навіть, якщо і був гріх, то він думав, що це востаннє. Хотів дати їй шанс, а головне думав про дитину. Тарасик навчався у сьомому класі і вже розумів, чому батьки вовком дивляться одне на одного. Тато часто йшов до бабусі і там залишався на тиждень-другий. Синові хвилювало душу. В такі моменти йому не хотілося йти до школи. Не бажав бачити друзів. Забув навіть про улюблену різьбу по дереву. Хлопчик ставав дратівливим, у нього падала успішність, почав грубити не тільки однокласникам, але й вчителям.
Тоді, класний керівник записував у щоденник суворий ультиматум і бажав якомога скоріше зустрітися з мамою. Каріна, щоб здивувати сільських сіячів доброго і розумного, одягла найліпшу сукню та туфлі. Вуха одвисали від дорогих сережок, а на пальцях було тісно від каблучок різних розмірів.
Відчуваючи свою зверхність над скромно вдягнутими педагогами, Тарасова мати вела себе надто амбітно. Вона була байдужа до слів співбесідників і гнула свою лінію. Робила вчителів винними в усіх нездійсненних ними гріхах.
Тарасик сидів мовчки за столом і червонів за галасливу матір. Хотів щось заперечити, та де там, як до стіни! Її мало бути зверху. За батьком син так зажурився, що аж занедужав. Навіть відлежав кілька днів вдома. Місцевий фельдшер оглядав, придивлявся, широко відкривав повіки очей. А в кінці візиту безсило розвів руками і вийшов з кімнати, похитуючи лисуватою головою.
— Дивна слабкість у хлопця, – сказав невдовзі Каріні. — Ніяк не можу зрозуміти причини. Боюся помилитися. Аби не зашкодити, як говорив Гіппократ.
Недуга все ж поволі почала відходити. Молодий і дужий організм прагнув до розваг, спорту, роботи. Минав день-другий і Тарасик ставав активнішим. Почав виправляти погані оцінки. Апатія відпустила на невизначений час.
За тиждень до Нового Року, мати прибула із заробітків. Навезла чимало шмаття. І собі і йому. Приїхав з нею і кавалер Георгій. Проте не любив, коли його так звали. Хотів бути лише Жорою, Жориком, Жорунчиком. Так і вимагав від Каріни. Тарасик із непроханим гостем не спілкувався, обминав. Жив у своєму замкненому світі і зайвим туди стежки не було.
Каріна навіть дала сину по плечах за те, що він ніби сказав щось не те на адресу співмешканця. Бач, кому забагнулося холодної води, а до криниці піти лінувався, то послав малого. Тарас прислуговувати відмовився, за що і отримав.
Напередодні Нового Року, Каріна з Жорою, домовилися, що свято відзначать у сільському кафе. Вже навіть дали аванс.
Хлопчик же залишався один зі своїми думами і печалями. Про нього заздалегідь або й спеціально забували. Чужий та й годі.
Сергій аби потішити сина, надумав непомічено, серед ночі, принести ялинку. Думав до вечора, 30 грудня повернеться в село і крадучись аби його ніхто не побачив, доставить хвойне дерево до хати. За день вони вберуть зелену красуню. Іграшки та гірлянди були, бо ж сам колись купував в місті. Тато переслідував одну ціль — зробити синові, хоча б отакий незвичайний подарунок. Бо коли ще жили разом то постійно готувалися до новорічної ночі. Постійно слухали вітання Президента, підносили келихи за щастя і добробут в сім’ї. Гей-гей, коли то було все. Гіркі спомини.
Мабуть доля сильніша за людські бажання. Якби так сталося як ми бажаємо, то не було б на землі осиротілих дітей при живих батьках.
… Село відходило до сну, коли Сергій, скрадаючись поза городами, ніс пишну ялинку синові. Рябко пізнавши колишнього доброго господаря, задля годиться, тихенько і радісно заскавулів. Вибіг з будки і почав тертися об ноги. Хотів ласки. Сергій погладив песика, почухав його за вухом, а потім поставив дерев біля дверей і зник в густій та чорній, мов смола, темноті. Ранком Жора йдучи до туалету зціпивши зуби вискочив надвір. Зашпоркнувся за ялинку і ледве не зарив носом. Згадав усіх з чортової родини. Краник не витримав тиску і штани одразу стали мокрі. Звільнившись від зайвого вантажу підійшов до ялинки. Довго, не вагаючись, почав ламати пружні гілки, котрі так пахли хвоєю, що аж лоскотало в носі. Бісився, а коли відривав гілочки навіть не відчував як вони кололи пальці і долоні.
Кому і за що? Напевно прагнув одного — не дати Новому Рокові переступити поріг Тарасової оселі. Чорна душа. Хлопець трохи згодом побачив невтішний пейзаж і зажурився. Проте не надовго, бережно позбирав те, що вночі ще було ялинкою. Одягнувся, взяв портфель з підручниками і подався до батька, на віддалений куток села.
Новий Рік вже крокував планетою, від хати до хати, від села до міста, не обминав нікого. Заглянув і до оселі, де жила стара жінка з вже не молодим сином. Свято потішило обох, бо до них прийшов гарний, стрункий, червонолиций та енергійний юнак. Людям здалося, що в його особі вони бачать гостя, котрого очікували аж 365 днів.
Автор – Михайло СОЛОВЧУК, Городоцький район.
Фото – ілюстративне.
Передрук матеріалу без гіперпосилання на Intermarium.news заборонений!
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook
