— Що ти сказав? — не зрозуміла дружина, насилу відкриваючи заспані очі. — Хто розлучається?
— Я говорю, що я подаю на розлучення, — серйозним тоном повторив Степан. — Усе. Крапка.
Тільки тепер Марія прокинулася остаточно, миттєво прийняла в ліжку сидяче положення і подивилася на чоловіка.
— З чого це ти раптом? Що чи, ти вчора щось не те з’їв? Розум затьмарився, так?
— Нічого в мене Машо, не запаморочилось. Розлучаюся я тобою. І ти сама розумієш чому.
— А якщо не розумію?
— Не роби мені тут здивовані очі! — Степан свердлив дружину презирливим поглядом. — Ти думаєш, я нічого не знаю про твого любасика?
— Що що? — тут же спалахнула Марія. — Про якого ще любасика ти тут плетеш?!
— А про того самого! Який мені навіть уві сні сьогодні приснився!
— Цікаво… – Дружина раптом задумалася, потім глянула на чоловіка. — І що тобі там наснилося в твоєму нездоровому сні?
— Ой, деталі всякі наснилися. Як він і ти… Тьху, навіть говорити про це не хочу… Словом, я вас уві сні застукав.
— Так? — Марія раптом мрійливо посміхнулася, потім схаменулася. — І який він із себе?
— Хто?
— Ну, цей, з яким у мене щось було в твоєму сні. Як він хоч виглядав? Пристойно?
Степан з подивом дивився на дружину.
— Наче ти не знаєш, який він?
— Так, все-таки, який?
— Який-який… — Степан почав згадувати. — Здається брюнет… чи… Ні, точно брюнет! І волохатий весь. А ще у нього була особлива прикмета — шрам на чолі, і… І зуби великі такі… Як у Бельмондо…
— Гаразд? — задоволена, усміхнулася дружина. — Цікаво… А може це він і був?
— Ще чого! Він лаявся зі мною знаєш як? На нашій рідній мові. Я його ще намагався стукнути, а він такий верткий, звивається… Змій, словом. Так що, розлучення, і ніяких цвяхів! Я такого тобі пробачити не зможу!
— Так? Ну нехай, — кивнула Марія. — Розлучення так розлучення.
— Як це добре? — раптом посміхнувся Степан. — Ти що, забула, яке сьогодні число?
— Яке?
— Сьогодні перше квітня.
— І що?
— Перше квітня – нікому не вір. Ти що, Марічко? Я ж пожартував. Це першоквітневий жарт! Смішно так?
— Які можуть бути в такій справі жарти? — Марія серйозно дивилася на чоловіка. — Розлучення то розлучення, і не треба тут мені відпиратися.
— Та ти що, жартів не розумієш? — Степан розгубився, теж прийняв сидяче положення і спробував обійняти дружину. — З якого дива нам з тобою розлучатися, Марічечко?
— А з такого. Правильно ти, Стьопа, сказав, вистачить нам постійно діставати один одного.
— Чим це діставати?
— А хоча б ось такими безглуздими жартами! Сьогодні ти хоч тільки про розлучення пожартував. А свій торішній жарт пам’ятаєш?
— Який?
— А такий! Ти ще моїй мамі на телефон повідомлення написав, що ми з тобою купили їй елітне місце на кладовищі! Але їй потрібно це місце швидше зайняти, інакше його перекуплять інші жінки. І як тільки твоя голова додумалася написати таке літній жінці?
Марія говорила все це зі злістю, і Степан насправді злякався, що над їх сімейним щастям нависла серйозна загроза.
— Та це ж такий бородатий анекдот є! — виправдовувався він. – Я ж не винен, що теща його не чула.
— Я його теж не чула! А мама після цього жарту і насправді мало того..! Пам’ятаєш? Що мовчиш?
— Пам’ятаю, — похмуро відповів Степан. — Аж надто вона у тебе вразлива. Подивимося, як вона зреагує на цей раз…
Степан хмикнув, потім раптом схаменувся, розуміючи, що бовкнув зайвого.
— А що буде на цей раз?.. — Марія напружилася, потім уважно подивилася в очі чоловікові, схопила його за комір піжами і почала трясти як грушу. — Анк, швиденько признавайся, що ти на цей раз придумав такого?! Ти її вирішив взагалі на той світ спровадити…
— Та все буде нормально… — сказав невпевнено Степан і цим тільки підкинув в дров у багаття.
— Говори, негайно! — зашипіла Марія на чоловіка. — Або я з тобою точно розлучуся!
В цей час задзвонив Марійчин телефон. Вона, побачивши, що дзвонить її мама, злякано схопила трубку і тут же почула бадьорий і дуже радісний голос.
— Марічко, я твоє повідомлення отримала, і дуже тебе вітаю! Я дуже-дуже за тебе рада!
— Яке повідомлення? — Маша підозріло подивилася на чоловіка. — Коли я тобі його посилала?
— Сьогодні вранці, десь з півгодини назад. Правильно, дитинко, давно потрібно було на це зважитися?
— На що — на це? — не розуміла Маша.
— А на розлучення з цим бовдуром!
Степан прекрасно чув цю тещину балаканина, і у нього від обурення витягнулося обличчя. А Марія раптом дивно заусміхалася і заговорила в слухавку:
— Яке розлучення, мамо?! Я тобі нічого такого не посилала! Це тобі наш жартівник першоквітневий жарт послав! А ти не зрозуміла і радієш…
— Та це жарт такий?.. – в телефоні виникла пауза. – А шкода.
Потім пролунали гудки…
Марія і Стьопа в той раз не розлучилися, але… Як в народі кажуть: “Не буди лиха поки тихо”!
Автор: rozpovidi Anisimova.
Фото ілюстративне.
