Марина саме зібралась копати картоплю. Натягла на себе вилинялі та подерті джинси і вицвілу футболку, взула стоптані кросівки, а тут (ну треба ж таке) – на порозі кавалер Володька:
– Хи-хи, ледве упізнав, накинь на себе щось путяще, у місті ярмарок, прикупимо обновки! Отримав у хазяїна зарплату, хочу зробити дарунок коханій жіночці!
Марина швиденько міняла старе дрантя на нові джинси й майку, роздумувала:
– Нарешті зaлицяльник надумав щось путнє для мене купити, а то дарує усілякий непотріб: то відро для сміття, то лопату, а нещодавно припер сито. Так хотілося надіти на голову Володьці отой увесь скарб та набuтu лопатою.
Кавалер підганяв:
– Та швидше збирайся, навіщо фарбуєш губи, ти мені й така гарна! Усе розберуть, будеш потім жалкувати, що не вистачило! Це тобі усе хіхоньки та хахоньки, а я хочу щось гарне купити.
Марина просвітліла:
– Хочу сукню, із вишивкою. Я там бачила одну, хоч би підійшла. А може, її вже й купили.
На ярмарку було людно. Обоє протиснулися до палатки із сукнями. Молодик став збоку:
– Вибирай, яка тобі подобається.
Марина кілька секунд оглядала сукенки, уподобавши світло-червону, кинулася приміряти. Ледве встигла одягти, як Володька забіг у примірочну.
– Ти навмисне обрала найдорожчу? Совість є?
Згодом виправдовувався:
– Уже не молоденька, щоб отак виряджатися, треба знати міру! На носі сороковник, а ти тягнеш на себе червоне, мов дiвка. А може, тобі й не потрібна сукня? Мабуть, якусь кофтинку справимо.
Підійшли до кофтинок. Володька довго мацав руками товар, перепитував ціни, запитував хто виробник та звідкіля привезли. Марині аж млосно зробилося від його балачок. Мовчки почала приміряти то одну, то іншу одежину, уподобавши світло-сіру, зиркнула на супутника. Той зашепотів на вухо:
– Не мені носити, але думаю, що після першого прання розлізеться по швах! Тканина якась неприваблива, а фасон просто жаxливий. Із твоїм нульовим розміром і таке велике декoльте… Давай, сонечко, придивимося до штанів.
Біля палатки із штаньми Володька скривився:
– Ну й мода пішла, навряд чи тобі буде до лиця такий стиль. Як одягнеш на свої хyді та довготелесі нoги оці штаненята, то будеш як чапля. А ось чоловічий одяг. Мені й штани не завадять, та й піджачок якби…
Жінка мовчки спостерігала, як її кавалер приміряв одні штани за іншими, потім перейшов до піджаків. Розраховуючись, зауважив:
– Ну, надумала, що ти хочеш? А то морочиш голову те таке, а те не таке! Сам клопіт! Бери приклад із мене: прийшов, приміряв, купив! Дві пари штанів сидять, мов влиті, піджачок як на мене шитий. Ось іще теніску куплю… Чи може дві? Як вважаєш?
Поки Володька роздивлявся на теніски, Марина повернулася до палатки із сукнями. Приміряла те плаття, яке обрала першим, розплатилася (добре, що брала свої гроші), а Володька уже поряд:
– Ось тобі набір носових хусточок. Вони в акції були. Не треба шпурляти межи очі, люди дивляться! Ти куди? Я ж хотів додому підвезти, обмили б покупки
За матеріалами – «Вісник Переяславщини», автор – Людмила Левченко.
Фото – ілюстративне.
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!
