Марина любила своїх чоловіка і синів. А всі троє були дужими, міцними, і зовсім не ледачими до їжі. Чоловік працював в охороні. Старший син займався боротьбою. Молодший з першого класу волочився на футбол. Три козака і Марина. Цілком собі казкове сімейство.

Тому, нікуди не подінешся. Наша героїня вміла швидко і смачно готувати. Чого тільки не освоїть справжня жінка, заради щастя в особистому житті.

Історія почалася звичайнісіньким осіннім ранком.

Звично прокинувшись о п’ятій ранку, а це було в п’ятницю Марина вийшла на кухню і взялася за діло. Яйця, вода, молоко і борошно. Заколотила тісто. Розклала чотири сковорідки. Додала в готову рідку основу миті родзинки, сипнула трохи кориці, трохи коричневого цукру. І крапельку соди.

Гарячі сковорідки дочекалися. Зашипіли на чавуні перші майбутні млинці. Тільки встигай перевертати. А в малюсіньких проміжках – собі каву налити, зуби почистити.

Марина смажила, думала про своє. Звісно, що на кухні стало жарко – хоч і шибка нарозхрист. Її сини і чоловік ще спали. Тут зверху долинув примхливий гучний голос хлопчика. Нові сусіди переїхали кілька місяців назад. Але ні з ким не спілкувалися. Не віталися. І Марина їх не знала, хоча і бачила кілька разів.

– Тату, закрий вікно! Я зараз слюною захлинуся. Ну будь ласка.

Марина прислухалася. Хлопчик повторив своє прохання голосніше. Гупнула шибка. Настала тиша.

Але Марині навпаки стало голосно на душі. Внутрішній голос завів пісню про те, що млинців на столі багато, а сусідського хлопчика, хоч їй і не знайомого, цілком можна пригостити. Що там їсть ця дитина, що живе – якщо Марину не підводить спостережливість, з дуже літньою бабусею і батьком? Га?

Вона рішуче наскладала з десяток млинців на яскраву тарілку, накинула довгий махровий халат, опоясала велику талію, влізла в короткі теплі чуні, якраз, щоб за поштою в під’їзд вийти їх і тримала в передпокої. І потопала нагору. Подзвонила в двері.

Розпатланий високий вузькоплечий сусід почервонів. Почав вибачатися і відмовлятися. Але тут під рукою у нього стрімким маленьким вихором прошмигнув блідий хлопчик – син. Схопив частування, пробурчав щось здалеку вже з набитим ротом. Жувати почав ще по дорозі на кухню.

Марина побажала доброго ранку і пішла. Сусід переминався з ноги на ногу на порозі і бубнів, що йому ніяково… І як же можна… І він не повинен… Але…

– Ніяких “але”! – відрізала Марина. І пішла до себе.

Увечері сусід прийшов разом з сином, приніс погано помиту слизьку від олії тарілку. Марина не зрозуміла як, але за їх сімейною пізньою вечерею опинився і батько, і син.

Почали заходити кілька разів на тиждень. Високий і худий Ігор – так звали тата, приносив з собою різні банани, апельсини. Їв мало, було видно, що соромився. Намагався залишити сина повечеряти одного. А потім повертався за ним.

Незабаром Марина з’ясувала, що Ігор вдівець. Готувати не вміє. І літня бабуся його покійної дружини, і її син від першого шлюбу перебиваються найпростішою їжею. Сир, яйця варені, каша з пакетиків.

Марина вдумалася в ситуацію не відразу. Бабуся покійної дружини, і її син від першого шлюбу. А де рідний батько? Де інші родичі. Зникли з горизонту, як тільки Галя злягла. Вона нездужала близько трьох років. Їм усім тоді довелося несолодко.

Ігор не був тюхтієм. Хоча і не кликав на допомогу нікого ні зі свого боку, ні з Галиного. Не вийшло. Але не зміг покинути стареньку і хлопчика, який вже давно кликав його батьком. У цій ситуації Ігор жив з напругою, загальною втомою і підступаючою готовністю злетіти з котушок. Червоні від недосипу очі ніби натякали, що йому несолодко. Та й голос зривався в розмовах…

Бабуся багато плакала. Юнак огризався і погано вчився. Погано жилося всій цій дивній компанії. Три людини під одним дахом. Три різних прізвища.

Марина вирішила допомогти просто від щедрості натури. Запропонувала готувати на обидві родини. Ігоря і його підопічних вона відразу і голосно стала називати сім’єю. Ваша родина. Наша родина.

Отже, Марина постановила рахувати гроші за продукти і харчуватися спільно. Третину суми вносить Ігор, дві третини вкладає в “їтівний” бюджет сім’я Марини. І всім в цій ситуації норм. Їй різниці майже немає. А бабуся, у якої все з рук валиться, і хлопчак, хоч їсти будуть нормально. Спочатку Ігор сопів і пручався, бурчав, намагався доплачувати за роботу, але йому філігранно “пояснили”, тож вгамувався.

При цьому дружити з чоловіком Марини він не вмів. Чоловіки один одного не дуже сприймали. Але хоч не сварилися. Вже добре.

Так, навантаження на Марину збільшилася. Але не в два рази. Хороші господині зрозуміють. Зате стареньку і хлопчука через місяць було годі впізнати. Обоє з рум’янцем на щоках. Добріші. Веселіші.

Бабуся почала менше пхинькати. Чоловік Марини відремонтував їй радіо. Знайшов якусь підходящу хвилю. Бабуся взялася слухати музику і анекдоти. Читати вона не могла, очі бачили дуже погано. Але градус бурчання сильно притушила.

Потім Марина навчила Васю мити посуд, підлогу, протирати плиту. Він намагався фиркати, що мовляв не дівчисько. Але Марина це припинила. Куди подітися, якщо татові ніколи, а бабуся старенька? Не розвалишся. І взагалі, кращі кухарі в світі – чоловіки. Вася не повірив. Марина сказала, що це факт. Легко перевіряється. І взагалі.

Вася пошукав в шкільній бібліотеці. Інтернету і комп’ютера у них вдома не було. Трохи пізніше з’явилися.

Вася втратив дар мови. Чи то його картинки вишуканих страв в кулінарних книгах надихнули, чи то він вже і сам втягнувся. Але Марина скоро отримала кухарчука. Не просто помічника, а спритного, амбітного, талановитого. З хорошою пам’яттю і розумними руками.

Ігор перший раз не повірив, що їсть борщ, приготовлений сином. Кострубато похвалив. Поцілував у маківку. Сказав, мовляв, спасибі, синку.

Васю прорвало. Він голосно, навіть дуже голосно зарюмсав. Сини Марини втекли з-за столу. Чоловік пішов на балкон. Вася вмивався сльозами. Ігор намагався зрозуміти, що трапилося. Розібралися. Хлопчик сказав, що Ігор його сином не називав жодного разу. А він… він чекав. І вже зневірився.

Ігор розвів руками. Мовляв, ну… так вийшло. Що ж тепер. Вибач. Вася кивав. Марина дала дитині серветку. Покрутила пальцем у бік Ігоря. Не образливо, але надихаюче. Відправила хлопчика вмиватися.

Трохи пізніше всі пили чай. Їли млинці з варенням. Їх теж Вася насмажив. Ігор невміло хвалив дитину. І активно жував. Млинці і справді вийшли смачні.

Сім’я Марини за виставою спостерігала з повним захопленням. Хлопчики і чоловік навіть з’їли менше ніж зазвичай.

У молодшого сина очі горіли. Марина ще подумала, треба ж, скільки цікавості й інтересу. Ніби журналіст який – винагороду відчув. І ось-ось питання задавати почне. Погрозила йому. Міша з розумінням кивнув. Маму послухав. Погодився не відсвічувати.

У Ігоря, Васі та бабусі, насправді, звичайно, прабабусі, але кому яке діло до такої точності? – з того вечора все остаточно стало налагоджуватися. Не хочемо сказати, що хлопець став відмінником. Але викликати в школу Ігоря перестали. Папери він через деякий час переоформив з опіки на повноцінне усиновлення. Кількість прізвищ в сім’ї скоротилося з трьох – до двох.

Сяючий Вася зопалу пообіцяв татові п’ятірки. Ніхто не повірив. Ну і нічого страшного.

Бабуся жила ще досить довго. Але до останнього рухалася. Не злягла. Машинку для прання Ігор купив. Так що це теж перестало бути проблемою.

Кілька розлучених подруг Марини на Ігоря поглядали. Але не складалося. Він в результаті одружився з медсестрою з поліклініки. Яка до них забігала робити бабусі масажі.

Тільки тоді спільне харчування сімей і припинилося. Але менше спілкуватися не стали.

P.S: Молодший син Марини і Вася дружать досі. Один майже вийшов в шеф-кухарі. Ось ось. Ще крок і все складеться. Другий тренер в спортшколі.

Ігор зі своєю медсестрою мають ще пару дівчат. З однією із них Міша скоро одружується.

Традиційні п’ятничні млинці на дві сім’ї печуть по черзі: то Вася, то Марина.

Фото – ілюстративне, з відкритих джерел