fbpx

Марина жила в будинку мого чоловіка не тільки як домробітниця, але і як спадкоємиця. Треба розуміти, що моїй появі вона не зраділа зовсім. З-під її носа випаровувалася велика квартира і рахунок в банку.

Зовсім недавно я вийшла заміж, за велике і чисте кохання. Чоловік був старший за мене на 30 років, але ми з ним були ніби створені один для одного.

Чоловік мій до мене одружений ніколи не був, а за господарством дивилася його племінниця, дочка старшої сестри. Марина жила в будинку чоловіка не тільки як домробітниця, але і як спадкоємиця.

Треба розуміти, що моїй появі вона не зраділа зовсім. З-під її носа випаровувалася велика квартира і рахунок в банку. Ми з Мариною були знайомі, але поверхово: вчилися в одному університеті, тільки вона на 5 курсі, а я на 2.

Для початку, Марина ославила мене по всьому університеті. Що я спеціально дядька її вчепилася, через квартиру. Однокурсники почали наді мною піджартовувати, але жарти їх були дуже колючими, а старшокурсники робили пропозиції, через які я не один раз не могла стримати сліз.

Цього їй виявилося мало. Вона знайшла в соціальній мережі мою старшу сестру і написала їй що я займаюся тим, чим не годиться займатися дівчині. І що саме цим я підчепила її родича. Марина попросила сестру, щоб вона передала батькам, що мене потрібно забрати назад у село.

Батьки, почувши ці плітки, негайно за мною примчали. Сестра точно не знала, хто їй писав – сторінка була новоствореною. Тому мені влаштували неприємну розмову на підставі порожніх домислів. Батьки повірили незнайомій людині, а не власній дитині!

Втрутився чоловік. Він ввічливо відправив моїх батьків куди подалі, і попросив покинути його будинок. Так і сказав:

– Я не дозволю ображати мою дружину в нашому з нею будинку! Навіть Вам!

А коли я дізналася, що при надії, почалося справжнє випробовування. Через день до нас додому приходили незнайомі мені молоді люди і наполягали на своєму батьківстві. Я хвилювалася неймовірно, боячись що чоловік мені не повірить. Але чоловік вирішив проблему просто:

– З’явиться малюк – перевіримо.

У батьківстві чоловіка я була впевнена, тому не образилася на його слова. Навпаки, зраділа, що він позбавив мене від зайвих думок.

Племінниця чоловіка ніяк не могла заспокоїтися. Вона підсунула моєму чоловікові змонтований відеоролик з моєю участю, після якого чоловіка забрала швидка. До моєї глибокої скорботи, врятувати мого його не вдалося.

Мій шлюб тривав лише півроку. Всього півроку я була щаслива. Мій син ніколи не побачить свого батька. Мені і так дуже непросто, а ще мене почали діймати родичі. І мої, і чоловіка.

– Ти молодець! Добре там в Києві влаштувалася! Сестру до себе забереш, буде у тебе жити. Які хороми тобі дісталися! – радісно цвірінькала мама в телефон.

У її дочки така втрата, а їй вистачало совісті радіти! Як я її незлюбила.

Родичі чоловіка – сестра з племінницею і пара тіток і дядьків, насідали на мене з тим, що я зобов’язана поділитися спадщиною.

– Забагато тобі квартири буде – всього півроку боки дядькові гріла! – горланила на мене племінниця мого коханого. – перепишеш все, бо пошкодуєш!

А їй повторювала інше – гієни.

Якби не дитинка, я б вирушила слідом за чоловіком. І до нотаріуса я б не пішла, якби не дитина. Але піду, тільки після пологів. Вони справді не розуміють – нічого мені не потрібно! Я б життя свою віддала, не роздумуючи, аби чоловік поруч був. За що вони так зі мною? За те, що вистачило нахабства покохати людину, не звертаючи уваги на вік?

Гроші. Вони міряють ними всі і всіх. У них немає ні серця, ні совісті. Діймати вдову при  надії – так, вони можуть. Шукати способи привласнити чуже – вони можуть. Цікаво, а співчувати вони можуть? А любити? Або чужа квартира і паперові фантики їм очі муляють?

За матеріалами – Aрка.

Фото – ілюстративне.

Передрук матеріалу без гіперпосилання на Intermarium.news заборонений!

Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!

You cannot copy content of this page