У будинок, де жив Павло, в’їхала нова сусідка Марина. Без чоловіка, але з двома дівчатками-дошкільнята, Ксюшею і Варварою. Настільки були доньки несхожими один на другу, що відразу зрозуміло: від різних батьків.
Павлова мама Марину різко не злюбила. Вона людина старих поглядів, з чоловіком, Павловим батьком, двадцять п’ять років в шлюбі живе. За її поняттям – сусідка негідна і легковажна особа.
Самому Павлові було двадцять три. Відслужив в армії, жив з батьками, жив без особливих цілей, десь працював, з однолітками зустрічався-розбігався, створювати сім’ю в найближчі роки не думав.
Звичайно, молодий холостяк відзначив про себе самотню сусідку в якості «можливого об’єкта» на чорний день. Якщо зовсім нікого під рукою не буде. Хоча загалом Марина не в Павловому смаку. Хлопець тяжів до струнких і молоденьких блондинок, а Марина – кругленька, волосся темне, ледь рудувате, старша від Павла років на десять. Та ще з двома дітьми, та ще живе всього поверхом вище, на очах у Павлової матері. Гріха не оберешся. Суцільні мінуси, жодного плюса.
Зате характер у Маринки легкий, вона весь дім до себе причарувала. Чоловіків не водить. Завжди весела. На доньок жодного разу не крикнула. Вікна миє – на весь двір пісні співає. Одного разу в під’їзді сумку величезну собі на ногу впустила, продукти розсипала. Інша б жінка чортихнулася, а Маринці смішно:
– Ох, Маринко, як далі жити зібралася з двома лівими?..
З доньками під вікном в футбол грає. Там, де мешканці вічно сміття кидали, клумби якісь насадила. Бідова дівчина. А коли на свято з дітьми в кафе пішла, вбралася, напомадилася – Павло її не впізнав. Незграбна реготуха перетворилася в панянку з вищого світу. З такою і під ручку пройтися не соромно.
На правах сусіда Павло допоміг їй на вулиці Варчин велосипед полалодити. Потім зголосився нову тумбочку по сходах винести. Магазинні вантажники біля під’їзду поставили і покинули. Далі, мовляв, за окрему плату. Павло підняв покупку Маринці на третій поверх. Правда, за поріг його не пустили. Маринка подякувала, сказала: тепер сама впорається.
Граючи роль до кінця, Павло запропонував себе в повне розпорядження, якщо чоловіча рука по господарству потрібна. З прозорим-прозорим натяком. Як лише дідько не жартує?
– Звичайно, потрібна, – відшила гостроязика Маринка. – Варці соплі треба витерти, а то я не вмію, – засміялася і двері закрила.
– Павле, я ж все бачу! – гаркнула мати. – сунешся на третій поверх – пришибу і тебе, і цю… – невтішним словом сусідку обізвала.
В одну з ночей Павло повернувся з гулянки злий. З подругою посварився, в барі перебрав. Сьогодні Павлові було море по коліно. Прикинувся, що переплутав поверхи, піднявся до сусідки і давай тарабанити. Розбудив.
Сонна Маринка в халаті подивилася на нього через вічко в дверях і серйозно сказала:
– Павле, йди додому. Не псуй мою думку про тебе. У мене Ксюня нездужає, ледь заснула, а ти на весь
будинок тарабаниш.
У хмільного Павла гонор здригнулася. Ніс нісенітницю, сказав, що всіх Маринчиних залицяльників зі сходів скине, якщо побачить, і ще багато чого наговорив.
Маринка мовчки слухала, і на її обличчі колишня симпатія до сусіда Павла чітко змінювалася на осуд і жалість. Тут знизу Павлова матір піднялася. Не спала, почула голос сина на сходах. Похапцем вирішила, що син від сусідки виходить і в дверях затримався. Влаштувала бучу.
– Марш додому, ми з тіткою Мариною говорити будемо. А з тобою пізніше поговорю.
Павло ще приндився, але Марина раптом впустила матір до себе і замкнула двері. Павло поговорив сам до себе і поплентався спати.
Вранці Павла огорнув сором. Мама, мабуть, довго гостювала у сусідки, і вже не судила її так категорично. Розповідала за стіною батькові:
– Невезуча дівчинка Маринка, а наш Павло – безсовісний. Першого чоловіка на машині не стало, Ксюху залишив. Інший лапші навісив, Варку зробив – і випарувався. Важко йому здавалося прогодувати двох доньок, одна з яких – нерідна. Ні копійки не надсилає. Маринка на двох роботах трудиться, дівчата у неї обшиті, обіпрані, та ще пісні співати встигає. Але сказала: якщо наш телепень знову начудить – з’їде і квартиру продасть, хоч і позика за житло НЕ доплачена. Їй насмішок, осуду і пліток не треба.
У Павла камінь на душі. Негоже вийшло. Марина знову ходить і всім посміхається, але від Пашки тримає ввічливу дистанцію. Чутка пройшла, що дійсно з’їжджати хоче.
Павло купив букет квітів і солодощі Маринчиним донькам. Прийшов тверезий, чистий і покаянний.
Постукав. Марина відчинила.
– Пробач бовдура, – сказав Павло через букет. – Нікуди не їдь. Виходь за мене заміж.
Бойова і кругленька Марина до того розгубилася, до того почервоніла, що стало видно, яка вона насправді красуня.
Але відповіла в своєму іронічному дусі:
– Мало мені двох дітей, тепер з трьома водитися!
Загалом, Марина поставила умову: «сусід дядько Павло» культурно ходить до них в гості, вони
разом гуляють в парку, поки дівчата не звикнуть, але в десятій вечора йде додому до «особливого розпорядження».
Павлова мати не очікувала від сина подібної прудкості. Легко сказати: отримати в невістки вдову, та ще й розлучену в одній особі, на десять років старшу від Павла і з двома готовими онуками! Мама хапалася за краплі, заявляла, що якщо Павло зап’є чи загуляє, з дому його виставить і до Маринки теж не пустить! Нехай хоч в сміттєвому контейнері живе.
Павло прийняв всі застереження. Виправився і став розсудливим. Гуляв у парку з Мариною і доньками, з роботи її зустрічав, Ксюшу з Варею з садка забирав. Зайнята по вуха Марина раніше за ними впритул встигала, коли вже всіх дітей розберуть.
Якось увечері Павло загрався з дівчатами у Марини допізна. Анекдоти сипав, переінакшивши їх під дитячі страшилки. І Ксюша запросто запитала маму:
– Давай дядько Павло у нас ночувати залишиться? Він казки знає, не такі як мультики.
Марина мудро і втомлено посміхнулася.
– Що чи, витримав випробувальний термін?… Ох вже ці казкарі…
Ксюша і Варя досі кличуть його «дядьком Павлом», але Павло не сумує.
Адже Марина чекає на третю дитину. Вона буде кликати його татом і інших привчить.
Автор: Дмитро Cпiрiдонов.
Фото ілюстративне.
