fbpx
Історії з життя
Маринко. – телефонує свекруха. – Ми цьогоріч приїдемо трішки раніше, десь шостого числа. Ти там кімнату нам підготуй. А Наташа з дітьми як завше приїдуть. тільки ось вона ще подругу з дітьми візьме, то ти вже там вигадай, як їх розмістити, дім же у вас великий

— Маринко. – телефонує свекруха. – Ми цьогоріч приїдемо трішки раніше, десь шостого числа. Ти там кімнату нам підготуй. А Наташа з дітьми як завше приїдуть. тільки ось вона ще подругу з дітьми візьме, то ти вже там вигадай, як їх розмістити, дім же у вас великий.

Так уже повелось, що усі різдвяні свята ми відзначаємо родиною у нас вдома. Справа в тому, що чоловік мій міський житель і для його рідні наші гори і традиції диковинка. Та й тому, що ми живемо у приватному будинку у нас для всіх вистачає місця.

А компанія збирається немаленька – 15 осіб разом із дітьми. А цьогоріч мало вийти чоловік з двадцять гостей, бо ще й знайомі чоловікової сестри приїхати надумали, сестра їх до нас запросила.

І ось мені доводиться з року в рік самій на всю цю компанію готувати. Хто приймає гостей, той розуміє. що то таке коли дім повен і кожному щось потрібно. Та ще й свекруха з зовицею чомусь ніколи мені не допомагають. Я не прошу багато, так по дрібницям підсобити, але вони краще у гори підуть, чи в чанах попаряться, але на поміч не стають. Ось і перетворюються для мене свята у нескінченну біганину і безсонні ночі.

Раніше мені це і в радість було, а цьогоріч, як почула, от ледь не заплакала. Справа в тому, що я щойно зі стаціонару виписалась. Стан такий, що аби себе обійти, а не двадцять чоловік стрічати. Донька он і їсти варить і господарку глядить, чоловік мій служить, от десятирічна дитина і поміч мені і опора нині.

Я все свекрусі пояснила все, як є. Сподівалась на розуміння і підтримку. Думалось, що вона приїде, аби допомогти, але наштовхнулась на обурення і невдоволення. Мовляв у них все розплановано уже, й квитки придбано, а я от так поводжусь негарно і негостинно.

Але я була непохитна, сказала, що в мене все те саме і я теж людина, мені теж важко. Два дні мовчання і знову дзвінок, свекруха з донькою порадились і вирішили, що вони таки приїдуть. Говорять, що наїдків їм не потрібно, що самі готуватимуть і мені допомагатимуть.

Я знову повторила свої слова, що ледь із ліжка підіймаюсь, що мені справді зле і цьогоріч ніяких гостей я прийняти не зможу. Уже прямо кажу, до мене не їдьте, я просто не можу, але у відповідь чую, що вони таки прибудуть.

От що робити? Двері не відчиняти. Чи як бути?

04,01,2023

Головна картинка ілюстративна.

You cannot copy content of this page