Мариночка мені спочатку сподобалася. Вона явно була кращою за попередніх дівчат мого сина. Вона розумна, при цьому красива, струнка. Так ще й господиня просто прекрасна! Все в неї чисто та до ладу у кожному куточку порядок. Синові квартиру впорядкувала. А готує вона як! Це ж не передати.
Три роки ось уже разом з сином моїм вони мешкають. Все в них швидко закрутилось. До цього Мариночка із подругою своєю квартиру винаймала. У неї сім’я у селі живе, тож і квартири своєї немає у столиці. Але не в цьому суть.
Син мій любить її дуже. Вони ж і весілля мали намір зіграти. Навіть заяву вже подали. Виявляється, що невісточка моя майбутня вже при надії. Я вже й речі для онучка свого придивлятись почала, аж тут гостя неочікувана до мене на поріг із новиною.
Того дня я на кухні саме поралась, готувала щось аби синочка і невісточку порадувати, а тут у двері хтось подзвонив. Стоїть на порозі незнайомка і двох діток за руки тримає. Одному десять. а другій не більше чотирьох.
— Доброго дня, – привіталась. – Я дізналась, що ви станете свекрухою моїй донці. Прийшла вам про неї дещо розказати, аби знали ви до чого потрібно бути готовому.
Я шубу на плечі накинула і до них на сходову клітину вийшла. Людина не знайома мені, хай навіть і з дітьми, в дім якось не хотіла запрошувати.
Виявилось, що то колишня свекруха Маринки. жінка із того ж села, що невістка моя, а ті діти її онуки – Маринчині син і донька.
— Антон, – показує на старшого хлопчика. – не рідний син моєму сину, а от Маша – його. Вони з Маринкою півтора роки прожили і повіялась невістка світами, дітей на сина залишивши. Ну а він що, тягнув сам, тягнув, а потім і рукою махнув. У мій дім їх обох привів і поїхав на заробітки в Англію. Так ото досі там і є. А я з дітьми сиджу. Мама їхня до них ніякого відношення не має, навіть коли до родини своєї приїздить і то не заходить аби їх побачити. Оце тільки дізналась, що Маринка в столиці вже жити буде, так і взяла у її мами вашу адресу. Хтось вас попередити повинен був. Адже вона ж не казала про діток, правда?
Я у дім по стіні зайшла. Надто вже несподіваною для мене та картина була. Три роки Маринка прожила з моїм сином і жодного разу про діток своїх не згадала. То вона меншу в скільки, в рік облишила?
У мене все це й голові не вкладається. Розумію. що така жінка моєму синові точно не потрібна, адже якщо так легко вона двох облишила, то що заважатиме і з третім так зробити?
Тепер не знаю, як і бути? Синові казати? Але ж він свою Мариночку більше життя любить, навіть не уявляю, як він відреагує.
А з іншого боку, я ж не знаю, що в неї за життя до сина мого було. свасі подзвонила, так вона і говорити зі мною не стала. Говорить. що то життя її доньки і вона не втручається ніколи, їхй аби її дитина щаслива була.
Що за сім’я така? Як мені бути? Дозволити сину з нею долю об’єднати, чи рятувати дитину доки не пізно?
08,02,2023
Соломія Ч.
Головна картинка ілюстративна.
