Маша відкрила холодильник і узяла до сніданку ковбаски, сиру і масла. Поглянула на поличку свекрухи, там лиш шматочок хліба. Маша задоволено посміхнулась «Ну, ну! Побачимо скільки ж ти на власних харчах протягнеш?».
Вже пів року, як свекруха вийшла на пенсію з досить високооплачуваної роботи. Спочатку, поки були збереження нічого в своєму житті вона не міняла: перукарня, манікюр, кафе і кіно з подругами. Маша тихцем посміхалась і чекала, коли ж “прийде коза до воза”.
Між ними ніколи не було ні любові, ні порозуміння. Світлана Іванівна, свекруха, відверто звинувачувала Машу у тому, що її син передчасно пішов на той світ. Хоча хіба Машина в тому вина? Дорослому чоловікові свій розум не вставиш. Хіба не просила його Маша заради неї і дітей не водитися з тими сумнівними компаніями. Хіба не вона знаходила його десь на районі і тягла в будь-якому стані додому? А того вечора близнюки температурили. Маша не стала шукати чоловіка. А вже на ранок подзвонили і повідомили страшну новину. Свекруха одразу захотіла вигнати Машу з дітьми.
— Де взялась туди і йди, – волала забувши про все, – і оцих двох з собою забирай!
Одного разу навіть речі дітей і Маші на сходовий майданчик викинула, доки Маша з дітьми на прогулянці була. Подала до суду, аби “оцих” з її квартири виселили. Але тут справа обернулась несподівано: квартира повністю належала Машиному чоловікові, колись бабуся онуку подарунок зробила, і саме Світлана Іванівна жила тут з доброї волі невістки.
Маша тоді чітко дала зрозуміти свекрусі – будете вести себе гарно, то й житимете спокійно далі. Дівчина розуміла, що іншого дому у свекрухи немає. Маша щиро вірила, що жінка з часом прийде в себе і знову стане колишньою і доброю. Дарма!
Після того, як не стало чоловіка Маші доводилось ой, як не просто. Свекруха демонстративно з малюками не допомагала. Кидала двісті гривень за квартиру у місяць, оце і все. Поділила холодильник свекруха на свою і Машину полички. Їздила на відпочинки і по санаторіях.
Маша ж хоч і оформила усі можливі допомоги, але грошей не вистачало. Вечорами брала малюків у візок і ходила по смітниках збирати порожні пляшки і картон. Хоч на молоко і хліб було. А потім – щастя. Подруга подруги запропонувала Маші посаду бухгалтера в своїй фірмі. Працювати можна було віддалено. Маша хоч і не спала ночами, хоч і стала схожа на привида, а все ж зітхнула полегко. Нарешті найгірше позаду.
Так минуло чотири роки. Маша нарешті змогла вийти на свою роботу не полишаючи підробіток. Дітки трошки підросли і стало набагато легше. Лиш у відносинах зі свекрухою нічого не змінилось. Все та ж холодна байдужість з її боку. До дітей і Маші навіть не віталась. А у дворі розпускала такі плітки-оповідки про Машине життя, хоч з хати не виходь.
І ось свекруха вийшла на пенсію. Спочатку звичне життя вона не міняла. Але вже за пів року Маша побачила, що жити їй стає не просто. Якби попросила і змінила своє відношення – Маша з радістю б їй допомагала. Дітям потрібна була бабуся. Та й жити з людиною, яка тебе терпіти не може не просто.
Подруги радять Маші брати більшу квартиру. В двушці четверо чоловік – тісно. Заробіток дозволяє! Але Маша жаліє свекруху. Саме тут вона виросла і виростила сина. Ці стіни її фортеця і забрати її звідси було б якось неправильно.
Як воно буде, ніхто не знає. Чи на довго вистачить Маші розуміння? Чи зрозуміє врешті свекруха, яку робить помилку?
Автор Анна К.
Спеціально для intermarium.news. Передрук заборонено.
Фото з вільних джерел.
