fbpx
Історії з життя
Машу всі засуджують. Жодної небайдужої до її вчинку в селі людини немає. Хоч з двору не виходь – тицяють пальцями, хитають головами, спльовують під ноги дивлячись на неї. Хто сміливіший ще й повчати починає: — Хіба ж так можна? Були б живі твої батьки, не допустили б такого нізащо!

Машу всі засуджують. Жодної небайдужої до її вчинку в селі людини немає. Хоч з двору не виходь – тицяють пальцями, хитають головами, спльовують під ноги дивлячись на неї. Хто сміливіший ще й повчати починає:

— Хіба ж так можна? Були б живі твої батьки, не допустили б такого нізащо!

А Маша низько схиливши голову ішла далі не дивлячись, і здається не звертаючи ні на кого уваги. Для себе вона давно вирішила, що зробила правильно. А люди, як гуси – погелгочуть і перестануть. Ось тільки дітей аби ніхто не чіпав, а сама впорається з усім.

Сім’я у Маші про людське око була гарною. Статний чоловік і двійко дітей. Жили молоді ще від весілля зі свекрухою. Ніби й не було у них особливих перепетій, але Маша завше мріяла про власний дім. Хати в селі були досить дешевими, купляй не хочу, але чоловік вперся:

— Я матері не покину. Вона мене одна ростила. Не смій на це навіть натякати.

От і відкладала Маша з кожної зарплатні гроші на омріяний власний дім. Дала собі термін, менша донька школу скінчить і вона піде з ненависного свекрушиного дому. Бо що то за життя у них було, так сіх один. Все вирішувала глава сімейства – матір чоловіка. Маша навіть миски з чашкою собі до смаку купити не могла, все свекруха висміювала і якось так швидко воно псувалось – розбивалось, що нового вже й не хотілось.

Усі гострі кути у відносинах Маша старалась обійти, десь змовчати, десь зробити вигляд, що не почула їдких слів у свою адресу. Та й чоловік з часом геть сім’ю закинув. Звик, що все вирішує мама, от і віддавав усе зароблене ненці в руки, а сам лягав на диван з планшетом.

З часом Маша зрозуміла, що живе зі свекрухою, а не з чоловіком. Той так для меблів, чи про людське око.

Можливо так і тягнула б до завершення навчання доньки, якби не та чорна звістка.

Свекруха все частіше почала жалітись на самопочуття. Іноді могла цілісінький день бігати по хаті, волати на невістку і дітей, а ввечері ніби нічого не було, веселитись. А інколи навпаки: сміялась до сліз, і не розуміла, чому ж усім не весело. Уже через півроку таких “гойдалок”, Маша на стіни ладна була лізти, з хати втікати. А чоловікові усе одно. Програма його життя не змінилась: робота, планшет, робота. Ну інколи, коли мама особливо голосно щось дружині і дітям його доводила, він одягав навушники. І все. Його нема.

Врешті Маша не витримала – зібрала речі, забрала дітей і пішла у стару, напів – розвалену бабусину хату. Здається, чоловік того і не помітив. Прибіг і чи не вперше за рік до Маші заговорив, лиш коли повернувся з матір’ю з чергового медогляду:

— Маму з роботи звільняють. У неї якісь розлади не сумісні з професією. Не вникав, як то все зветься, але кажуть, що це лише початок, долі лиш гірше буде доки геть не зляже. Я сам не знаю, що з нею робити. Ти моя жінка, ми вдвох повинні впоратись.

Маша дивилась на людину, яка була батьком її дітей, але так і не стала їй чоловіком.

— Ні! – сказала тихо, але твердо, – Можливо, це і гріх великий, але твоя матір – твій хрест. Я з дітьми уже його несла, нам не під силу. Доведеться тобі залишити планшет і почати жити, але уже без сім’ї.

Маша подала на розлучення і купила хату. Тепер вона сама собі господиня. Діти нарешті вільно ходять по дому нічого і нікого не боячись. Чи важко їй одній? Коли запитала вона аж здивувалась:

— Напевне, осуд людей, оце найважче. Як їм пояснити усе, що я пережила. та чи й потрібно? – трохи сумнішає, але вже за мить усмішка, – А так. Я ніби з клітки вилетіла. Живу дихаю і не вірю, що нарешті вільна.

З Машиною свекрухою все непросто. Настрій, мов стрімкий потік – то бурлить, то тиха вода. Її син прибудував до хати невеличку кімнату з окремим ходом. Там він ховається щодня повертаючись з роботи зі своїм планшетом.

Дещо в житті все ж незмінне!

Автор Анна К.

Головна картинка – firestock.

facebook