Щасливий спогад.
— Так, шановні батьки, хвилиночку уваги, — Тамара Михайлівна, класний керівник 5 «А» класу, постукала ручкою по столу. — Я розумію, що всі ви втомилися, що сьогодні п’ятниця і ваше єдине бажання провести вечір в колі родини. Я б теж хотіла перебувати зараз вдома, але змушена підкорятися наказам директора. Тому давайте швиденько вирішимо всі нагальні питання і розбіжимося.
— Що ж сталося цього разу? — фиркнула чепурна пані, яка не відривалася від смартфону. — Хтось із дітей розбив вікно? Почубився?
— Чому ж ви відразу про погане, — обурилася вчителька. — Може я навпаки, хочу ваших діток похвалити!
— Це можна було зробити і по телефону. На дворі вік високих технологій, як-не-як.
— Нічого поганого не трапиться, якщо ваш інстаграм побуде півгодини без вашої пильної уваги, — їдко сказала жінка і, не звертаючи уваги на обурені погляди, відкрила щоденник. — Отже, на порядку денному у нас такі питання.
Матвій не слухав її уважно. Він почувався не дуже комфортно в оточенні серйозно налаштованих (в своїй більшості) матусь. Зазвичай на збори ходить його дружина, але сьогодні, у зв’язку з обставинами, довелося йти йому.
Адже він навчався саме в цій школі. Ба більше того, саме у цієї вчительки. Тому вона так посміхнулася, ледь угледівши чоловіка. Явно впізнала!
За п’ятнадцять минулих років тут нічого особливо й не змінилося. Новий лінолеум, пластикові вікна та мультимедійна дошка. Все навіть парти і ті залишилися, ще з днів його юності.
А до речі, треба перевірити, чи залишилися пам’ятні написи, які він видряпував з однокласниками. Переконавшись, що на нього ніхто не дивиться, Матвій ледь нахилився і заглянув під парту. Там, на полиці для підручників, був ледь помітний напис. Чоловік з ностальгією провів пальцем по нерівних літерах.
«Дарина — коза!»
Саме він був автором цієї фрази. Так, Матвій навмисно сів за «свою» парту. Просто хотів згадати минулі часи.
Тоді з Дариною, його майбутньою дружиною і матір’ю його дітей, він кожен день лаявся. І вона відповідала йому тим же. Їх непримиренну ворожнечу помітили і батьки, і вчителі, тому цей конфлікт був головним питанням на будь-яких зборах.
Бабуся Матвія на це все тільки сміялася і казала, що все у них буде просто чудово. Тоді чоловік не розумів, що вона мала на увазі.
«Матвій — бовдур!»
Це вже відповідь його чарівної дружини. Адже не полінувалася ж залишитися після уроків і видряпати ці слова!
Хто б міг подумати, що зустрівшись через кілька місяців в інституті, їх люта непримиренність переросте в абсолютно протилежне почуття. Що всього лише через рік вони справлять весілля!
— Матвію! Я пам’ятаю, що ти з дитинства не любив батьківські збори і часто пропускав повз вуха важливу інформацію, — під тихі смішки промовила Тамара Михайлівна. — Але зараз мова йде про твого сина. І до речі, він — твоя копія, тому, я сподіваюся, ти усвідомлюєш весь масштаб проблем, — смішки стали голосніші. Чоловік зніяковів і кинув на вчительку жалібний погляд, який раніше допомагав. — Чого ти завис?
— Не повірите, — яскраво посміхнувся Матвій, — ностальгія закрила! Навіть назад в школу захотілося! Тут, виявляється, так весело.
— Та не приведи Господи! — під загальний сміх замахала рукою Тамара Михайлівна. — Пожалій мої нервові клітини, їх і так залишилося небагато!
Атмосфера в кабінеті помітно змінилася. Адже всі батьки колись були дітьми і кожному з них є що згадати.
Фото ілюстративне.
Популярні статті
- Кредит під 500%: українці масово потрапляють на гачок до Манівео
- “Секретний” рецепт найсмачнішого в світі САЛА. За вуха не відтягнеш!
- «Марічко, я тебе дуже прошу, нікому не кажи, що ти тут бачила». Марічка слухала цю сумну розповідь, та не могла зрозуміти, чому її подруга обманювала увесь цей час. Хіба вони не люди, не зрозуміли б? Може, чимось би допомогли
- У Великій Британії мають намір заборонити вологі серветки
- 2 наречені на 1 весіллі: дівчина прийшла на весілля свого коханця у весільному платті