Одружився мій син – та й добре, аби був щасливим, – отак я думала. Вони з нами не жили, бо син купив власну квартиру, тому мені не сильно мозолить очі, яка вона ґаздиня.
Мені мій старий голови крутить, тому я до сина не лізу.
А ж ось у них з’явилася дитинка і я просто б там днювала і ночувала, бо маленький ангелик, то неймовірна радість! Воно усміхається, а моє серце вже тане.
Але невістка одразу не лише мені, але й своїй мамі поставила умови, що вона виховує свою дитину так, як вона собі уявляє, а ми маємо погоджуватися та її слухатися.
Я спочатку посміялася, бо знаю, що в перші місяці, то хочеться на люстру лізти, бо дитина не дає спати. Думаю, похорохорся, а скоро будеш сама телефонувати.
Але ні, не дзвонить. І свасі не дзвонить, я перевіряла. Замість того, вона будить мені мого сина та дає дитину заспокоювати! Зранку Славчик має йти на роботу, а дитина мені не виспана! Очі червоні, голова велика і єдина думка аби виспатися!
Звичайно, що він почав у нас ночувати, бо ж йому в рейс їхати, а виспатися він не може. А так і до аварії недалеко. Мені здоров’я моєї дитини важливіші, ніж мудрагельські принципи невістки. Вона може хоч цілий день коло дитини спати, а він за кермом спати не має.
Сваха мені зателефонувала і почала мені дорікати, що я сина прилащую вдома.
– А де йому спати, як ваша донька його з хати випихає невиспаного? Мріє стати вдовою?, – не дала я лізти собі на голову.
Далі якось все внормувалося, але ж і жінці теж треба свої справи зробити. Тому почала вона дзвонити мені, бо сваха поїхала закордон.
– Мені треба до зубного, побудете?
– Мені треба в перукарню, побудете?
– Мені треба з подругою зустрітися, побудете?
А я з радістю! Звичайно, що я свою Софійку люблю до знемоги і цілую, і фотографую, і бавлюся з нею.
Я ще не на пенсії, але як треба, то й з роботи відпрошуся аби побути з онучкою, коли невістка дзвонить.
Кручуся як можу. Але тут прийшло звідки не чекала! Я не так виховую онучку і вона потім дуже вередує!
– Не так мені тієї допомоги від вас, як ви мені режим збиваєте і дитина потім до ночі не спить, вередує та істерить!, – ось так вона мені відповіла!
Я винна в тому, що я люблю свою онучку? Як вона не хоче спати вдень, то я маю, що робити? День не поспить і нічого не буде.
– Ви їй все дозволяєте!, – каже вона.
А що я такого дозволяю? Дитина хоче бавитися якимись іграшками – я й даю, можу додому забрати та даю все, на що вона пальчиком покаже.
Я вам скажу, що дитину бавити – то це тяжка праця і деколи готовий на все, лиш би мале не кривилося.
Син став на бік дружини, що не дивно.
А я вже з тим усім змучилася. Як така хитромудра і хочеш виховати дитину бозна якою,(так ніби, я дитини не мала і не знаю, як це все відбувається), то вже будь послідовною до кінця.
Як це аби дитина до бабусі чи дідуся не приїхала? Як це дитину не побалувати, а, коли її балувати? В сорок років?
