Мене ніхто не розуміє. а сестра відверто біля скроні пальцем крутить. Справа в тому, що донька моя заміж надумала виходити вже й дата весілля відома. однак я не знайшла у списку запрошених сваху. Зять майбутній каже, що не хоче її бачити через те, що вони нещадавно не знайшли спільної мови. Тепер я відмовляю доню за цього чоловіка іти і поясню чому.
Зі свахою своєю я на сватанні познайомилась. Мила, тиха і спокійна жінка. Вона сама виростила сина свого, вивчила, придбала йому квартиру. Аби зробити це, їздила на заробітки себе не жаліючи.
У минулому вона піаністка, але роки невпинної важкої праці змінили її руки і зовнішність до невпізнання. І знаєте, вона не жаліється. навпаки ще й щаслива, адже змогла впоратись і сама дала сину своєму навіть більше, ніж дехто у парі.
Нині вона маму свою лежачу доглядає. але і це не привід для того, щоб засмучуватись. Вона говорить, що для них обох то вперше в житті, що так довго разом і поруч. Каже, що нарешті вони можуть наговоритись досхочу, навіть записує мамині спогади, аби онуки пам’ятали і знали історію свого роду.
Мені та жінка дуже сподобалась і для мене було приємною несподіванкою те, що вона мою доньку “доцюньою” кличе і як розповідає доня, то у всіх ситуаціях свекруха майбутня підтримує саме її.
І от, ми вже знаємо день, коли будемо весілля ррбити, придбали плаття нареченій і вже замовили кафе, аж тут у списку гостей я не знаходжу імені мами молодого. Запитую у доньки. що і як, а вона каже, що наречений її з мамою не знайшов спільної мови і тепер він із нею не говорить. Саме тому він рідну маму, яка його виростила не покликав на своє ж весілля.
Я так і сіла. Для мене те у голові просто не вкладалось. Дивлюсь на чоловіка той ніби й не почув нічого: “Ой, хай самі розбираються”.
Донька також не побачила у тому нічого такого з її слів родина чоловіка його особиста справа а вона там ні до чого.
Зараз я вмовляю доньку не виходити за того чоловіка заміж, хоч мене ніхто і не розуміє. А для мене от така поведінка сина до матері уже сигнал про те, що він не готовий до сімейного життя і чекати від нього чогось хорошого у майбутньому не варто і донці моїй.
Чоловік побачивши, щ я не жартую і справді проти того шлюбу, взявся мене вмовляти, каже, що можливо ми не все у тій сім’ї знаємо. Але мене їхні відносини не цікавлять. Я знаю одне – як він ставиться до мами рідної. так ставитиметься і до жінки. А судячи з усього прощати він не вміє, а саме на тому щоб уміти простити, щось не помітити, чимось поступитись і будується спільне сімейне життя.
Ну хіба я не права? Ви б дозволили донці вийти заміж, якби майбутній наречений так із мамою вчинив?
Ростислава К.
28,03,2023
Головна картинка ілюстративна.