fbpx

Мене обібрав власний чоловік, але гроші вертати не збирається

Мені 39 років і у мене син-підліток, який після розлучення не хоче зі мною жити, а його батько, якому я висилала гроші на бізнес, каже, що він мені нічого не винен.

Все почалося напевно одразу після нашого весілля. Мій чоловік ніде не працював, а мав невеликий капітал, який заробив ще до знайомства зі мною:

– Лесю, у мене зараз проблеми зі спиною, тому я поки себе побережу. Насолодимося медовим першим роком, – говорив він і я йому вірила.

Адже у нас різниця у віці 6 років, тому я повністю довіряла чоловікові, якого кохала. За медовим місяцем у нас зявився на світ прекрасний синочок Руслан.

Чоловік просто душі в дитині не чув і я була дуже щаслива, бо могла похвалитися подругам, що мій чоловік і кашку дитині зробить і вночі встане.

Якщо чесно, то складалося таке враження, що мама він, а не я, оскільки малюк був на штучному вигодовуванні через брак у мене молока. Це мене настільки засмучувало, що не описати словами. Я готова була для дитини на все, а цього, елементарного, на яке здатні всі жінки – не могла.

На фоні цього у мене була емоційні проблеми і психолог порадила якось знайти собі хобі, щоб відволіктися від постійних думок про своє материнство.

Андрій взяв на себе все піклування про дитину, коли мені потрібен був сон – він йшов гуляти з малим, а спати мені хотілося мало не цілодобово.

Коли я нарешті прийшла до тями остаточно, то виявилося, що мама у нас Андрій, а я маю заробляти гроші.

Малюк плакав у мене на руках, що мене знову вертало в мій стан, тому я знайшла розраду в роботі. А грошей нам вже було треба і то дуже суттєво, адже Андрій ніде не працював і той запас грошей, що був – вже скінчився.

Мені прийшлося працювати за двох, але на жаль, платять продавчині не багато. Тоді кума порадила мені поїхати за кордон і знайти роботу там.

Я погодилася. Коли нашому синочку виповнилося 5 років я вперше поїхала на довго на роботу.

Важко описати, як я ті пів року прожила, я так сумувала за малим, що не передати словами. Старалася багато працювати аби більше ніколи сюди не їхати.

Вернулася і малий дуже зрадів і мені, і подарункам. Я така була щаслива! Дитина мене обіймала!

– Я вже нікуди не поїду, нам цих грошей має стати на два роки, якщо дуже економити і якщо ти підеш на роботу.

– Як я піду на роботу, – обурився Андрій, – а дитину хто буде доглядати?

– Дитина в школу має йти. А там попросимо когось з наших батьків забирати…

Але Андрій був категоричний, він так нервував, що я просто не могла повірити, що це той впевнений в собі чоловік, який обіцяв мені зірку з неба, а тепер не може піти на роботу з 8 до 6…

Я відклала розмову на потім і знову працювала в Україні аби хоч не так часто міняти євро. Андрій сидів вдома і всього себе віддавав дитині – читав, вчив букви, вчив рахувати…

В перший клас ми повели Русланчика разом і були неймовірно щасливими батьками. Але розмова про роботу знову зробила між нами розбрат.

Андрій заявляв, що він хворий і працювати важко не буде, а інша робота низькооплачувана, тому нащо на таку ходити. Краще хай я знову їду за кордон і ми тут в Україна відкриємо якийсь бізнес.

Я не мала вибору і, чесно кажучи, не хотіла більше з ним жити під одним дахом. Єдине, що мене тримало – це дитина.

Я порадилася з мамою і вона сказала, що я маю заробити собі грошей і не давати Андрієві, але я її не послухала.

– Ми родина, Лесю, у нас син. Чи ти думаєш я хочу злого нам?

Я була за кордоном два роки. Приїздила і відавала гроші Андрієві, який відкрив якийсь магазинчик з товаром, який закупав в інтернеті. Отак я жила та працювала, аж доки не витримала.

Русланчикові було 10 років і я спитала його з ким він буде жити. Він обрав тата.

Нас розлучили і я не претендувала ні на квартиру Андрія ні на гроші, яких у нього й не було, я йому сказала віддати мої, ті, які я йому до копійки віддавала працюючи як віл за кордоном.

– Які гроші? Ти думаєш я на що дитину годував? Я тобі нічого не винен.

Отак, я залишилася без грошей і без дитини. Може, ця історія стане корисною іншій жінці, яка в подібній ситуації.

Хочу сказати, що варто триматися за своє материнство і мати співчуття насамперед до себе.

Фото Ярослава Романюка

You cannot copy content of this page