Мене почуте враз без землі під ногами залишило, бо от таких слів ні від зятя, ні, тим паче, від Алінки своєї я почути не очікувала. Закрутилось, завертілось усе перед очима і я мусила сісти на лаву, бо ноги не тримали. Але промахнулась і загуркотіла усім, що в коридорі стояло. “Мамо тобі зле?” – запитує донька. А я її не чую, бу у вухах їхня недавня розмова гримить.
— То що ти матері уже сказала? -запитував кілька хвилин тому зять у доньки моєї, – Тягнути вже нікуди, місяць до вильоту. Хай би вже хоч хату собі яку знайшла, чи що? Або ти кажи, або я скажу, як тобі не сила. Чи ти вже як нові власники тут стоятимуть мамі відкриєшся?
— Та тричі вже починала, а все не можу. Напевне, і справді тобі треба їй сказати, бо як подумаю, що то буде за реакція, то хоч з дому тікай. Вона ж тут думала завжди жити.
Я ледь до тями прийшла після тієї їхньої розмови і вже коли говорити змогла, то запитала у доньки:
— Ти, що, хату нашу продаєш? А я куди піду?
— Ну, ця хата завжди була моєю, мамо, а не нашою. Ми за кордон їдемо, троє дітей, я з пустими руками не буду нічого робити. Таки нам 15 тисяч доларів не завадять. Ти до сестри йди, чи до брата, сім’я у тебе велика. А мені треба про своїх дітей дбати.
Чула б ті слова моя свекруха покійна, знала б чим її любов до єдиної онуки поверне. Заради цієї хати вона від сина рідного відмовилась, а тепер он, як вийшло.
Заміж я вийшла по великій любові. Таке мене кохання узяло, що нічого не розуміла і нікого я не чула. Люди говорили, що Павло на мені не від кохання одружується – аби насолити дівчині своїй, яка його зрадила перед весіллям. Та хіба я чула?
Ми жили біля його матері і фактично, я свого чоловіка і не бачила. Приходив пізно вночі, лягав окремо. Донька з’явилась, так він до неї і не знався. А потім узагалі зійшовся зі своєю першою любов’ю.
Свекруха стала на мій бік. Не прийняла другу дружину свого сина і сказала, що я залишусь жити разом із нею. Я ж хотіла вертати у дім батьків, та от мама мого чоловіка не дала:
— Перепишу дім на онучку, аби ти не переймалась що залишишся ні з чим. Син так і буде бігати від жінки до жінки, а при тобі мені й добре буде.
Сорок років відтоді минуло. Я свекруху доглянула, вона мені матір’ю рідною була, навіть ближче. Разом ми виховали нашу Олечку. наше сонечко.
Я свого часу і на заробітки їздила, все аби дім кращим зробити, аби жилось нам легше. Ольга закінчила престижний ВУЗ, вийшла заміж, працювала і вже ми їй допомагали зі свекрухою діток ростити.
А тепер ось: “Хата моя, буду продавати, а ти їдь до рідні”. Надумала Ольга таки переїздити за кордон і продавати наш дім, бо гроші їй потрібні.
— Доню, а як же я? – запитую і ледь голос свій упізнаю.
— Мамо, не перекладай на мої плечі свої невдачі і вибір свій життєвий. Ти прекрасно знала, як усе було, але воліла нічого не робити. А тепер я повинна вихід знайти для тебе?
Вже за два тижні донька моя їде і нові господарі не раз приїздили до нашого будинку. Немає вже веранди, знесено перегородку між спальнею і залом.
Донька зібрала речі, роздає те, що їй не потрібне. Єдине що отримала я – старий диван, шафу і фотоальбом. Все це мені занесли у маленьку прибудову у дворі брата мого.
— Як же так вийшло, Галю, – дивиться на мене співчутливо брат.
А я й сама не знаю, як так вийшло, і коли, а головне – де я зробила помилку.
Головна картинка ілюстративна.
