Я з дітьми разом не живу, а окремо і тому не лізу в їхні справи, що там у них з непорозуміннями чи сварками – мене це не обходить.
– Ти бачив, що брав, а тепер мені не ний, – отак я кажу синові, коли він починає нарікати на дружину.
Я ростила його сама, батько допомагав трохи грошима, на весіллі дав доволі круглу суму на подарунок молодятам і на тому вся його функція скінчилася.
Я зовсім від цього не переживаю і живу повноцінним життям – регулярно їду двічі в рік на відпочинок з подругами, працюю, ходжу на танці і нікому не надокучаю.
Ось мій девіз в житті – жити своїм життям і ні до кого не лізти в його, навіть, в синове.
Так от, прийшов він до мене і каже:
– Ми плануємо романтичний вечір, але нема кому посидіти з малим. Ти допоможеш?
– Звичайно, я за романтичні вечори. Молодці!
Звичайно, я посиджу з дитиною, бо що там сидіти – мультики включила і на тому крапка, а сама якусь кашку йому приготую і вони скоро вернуться.
Ні, я не з тих жінок, що прагнуть приголубити будь-якого малюка, що побачать на вулиці. Мені, якщо чесно, було страшнувато брати онучка в 6 місяців на руки, бо воно якесь було таке маленьке.
Прийшла я до них, вони щасливі пішли, а я прийшла до малюка до кімнати, він сидів і дивився мультики та щось собі мугикав.
Це була якась магія. Я вам клянуся – тільки за ними закрилися двері, як маля скривилося, виплюнуло пустушку і давай мені концерт влаштовувати.
Спочатку я злякалася, що його щось заболіло і вже хотіла телефонувати до сина, а далі подумала, що вони б мене попередили, що малюк захворів, тому не слід отак зразу панікувати перед його сльозами. Я взяла його на руки та почала щось розповідати, показувати – все марно!
Я вже вся мокра бігаючи по квартирі. А воно не замовкає! Пити даю – не хоче, пішла дивитися, що є поїсти – не хоче ні плеченько, ні котлетку, ні бананчик…
Я твердо вирішила телефонувати в швидку. Але перед тим вирішила передзвонити подругам.
– Дівоньки, воно плаче і не перестає! Мене спина ломить і руки тремтять, я вся мокра! Що робити?
Подруги радили заспокоїтися, але як тут заспокоїшся??? У мене сирена під самими вікнами не так гучно виє, як воно репетує!
Ні телефон, ні вміст моєї сумки, ні вміст гаманця не заспокоювали його надовго. Трохи дитина вгомонилася, коли почала їсти помаду, тому я йому не заважала – пішла трохи вмилася та ковтнула води.
Подруги мої виявилися не дуже вірними, адже ні одна не зголосилася прийти мені на допомогу. Я це зафіксую, бо друзі пізнаються в біді!
Раптом в двері задзвонили і я мало не заплакала від щастя – вони вернулися! Але на порозі стояв мій колишній чоловік.
– Ігор попросив мене посидіти з малюком.
– Ні, він мене попросив, – обурилася я, – Чи ти думаєш я з маленькою дитиною собі ради не дам?
– Судячи з твого вигляду –ні, – самовпевнено заявив він.
А далі у гру вступив Святославчик і як зарепетує… Тут вже мій колишній і танцював і підкидав, і гавкав та кукурікав…
Доки прийшли діти, то ми були просто як вичавлені лимони!
А невістка як побачила, що дитина їла помаду… Вона мені таке влаштувала, що я думала ворон на хату не сяде. Невдячна.
Ми вийшли з чоловіком з квартири, де вже не лунав плач, але лунав крик невістки. Руки у нас трусилися у обох і я не знаю, хто першим запропонував зняти стрес.
Знаєте, мій колишній не такий вже й поганий, в такій біді мене виручив, що не кожен погодиться. То й я запросила його на каву. А що? Ми ж, як-не-як, не чужі люди.
Фото Ярослава Романюка.
