Мені 42 роки 20 із яких я заміжня за Антоном. Живемо ми у власному домі, який будували з нуля, маємо трьох донечок. Здавалося б, живи і радій, але над нашим тихим сімейним щастям зависла нині чорна хмара – свекруха.

Тиждень тому вона усього одним дзвінком зруйнувала все, що ми так довго і старанно із чоловіком вибудовували.

Ольга Ігорівна – свекруха моя, не могла мене стерпіти ще із першого дня нашого знайомства. Ото як прийшли до них у дім вперше, то вона почала усіляко показувати, що мені там не місце.

Сіли ми до столу а я нічого зрозуміти не можу. Нас четверо у кожного є чашка із кавою, тарілка для торта, але не в мене:

— Ой, Ніно, а я вам забула поставити. – вдавано стрепенулась свекруха моя тоді ще майбутня.

Читайте також: Я заміж збиралась, аж до того моменту, як моя мама не познайомилась зі сватами майбутніми. Посиділа, послухала їх і мені прямо там сказала, що заміж мене за Івана не відпустить. Навіть передати не можу наскільки мені її слова були неприємними і несподіваними. А тепер ходжу, думаю, може й права вона?

Але ж я не Ніна. так звали першу дружино мого чоловіка. Я її поправила, а вона у відповідь:

— Ой, я вас усіх все одно не запам’ятаю. Ти мене вибач, то як ти казала тебе звати?

Ну і от так відтоді завжди. Жодного разу мене ця жінка на ім’я не назвала. Найчастіше звучить: “Як там тебе?”, ну або коронне – Ніна.

Чоловік мій з тією Ніною пів року у шлюбі прожив. Мала молода пара необережність оселитись поряд зі свекрухою моєю. Ніна швидко зрозуміла куди потрапила і так само швидко втекла. І от усі двадцять років нашого шлюбу я чую. як свекруха мене Ніною кличе і що саме Ніна була кращою в усьому.

Коли з’явились діти у нас , так узагалі казна-що почалось. Якщо я щось забороняю малим, то з уст свекрухи, коли вона з малими у кімнаті:

— Моя хороша, я б тобі дозволила. в твоєму бажанні нічого поганого немає, але ж твоя мама це забороняє. Я ж лише бабуся. Якби ти в мене жила, то я б дозволила.

Не дивно. що мої доньки перший час просились жити до бабусі. А тій радість велика – таки мене переграла. Довелось спілкування звести до мінімуму, адже я добре бачила, що у мене свекруха ще той маніпулятор.

Ну і от всі ці роки ми окремо собі жили. Я до неї рідко їздила, бачила раз на місяць, але її вплив усе одно відчувала. Антон часто починав говорити її словами. А тут вона раптом телефонує до мого чоловіка і заявляє що стала надто стара аби жити окремо. Тепер вона хоче. аби ми її до себе забрали і доглядали, бо вона уже й до магазину сходити сил не має.

Їй 72. Може ноги і не носять як у юності, але голова ще добре працює. У ній скільки енергії кипить, що хоч заряджайся. Ольга Ігорівна сама може ще когось догледіти, ну або довести.

Тиждень у нашому домі спокою немає. Я проти її переїзду категорично. а мій чоловік ображений і здивований – чого? Адже це ж його мама єдина. Говорить, що від мене такого не очікував і завжди думав, що наші батьки при нас віку доживатимуть.

Від щоденних з’ясовувань стосунків у мене вже дах їхати починаю. Не сила вже цього терпіти. її  нашому домі ще немає. а таке колотиться.

Як бути, я просто не знаю. Чоловік стоїть на своєму, але й я категорична. Золотої середини у нас немає і бути не може.

Дуже потребую поради зі сторони. Може хто був у такій ситуації, може я виходу не бачу. а він все ж є?

Підкажіть, як мені бути?

Христина П.

26,07,2023

Головна картинка ілюстративна.