fbpx
Історії з життя
Мені 45. Досі одна

Якось так склалося життя.

Сьогодні в мене ювілей, мені вже 45 років, це вже далеко не молодість, а я досі самотня.

Зранку привітала мене мама, тата вже майже два роки як немає. На роботі колеги теж привітають, поп’ємо чайку з тортиком і всі підуть по домівках, бо там їх чекають чоловіки, дружини, дітки. А я піду сама додому в порожню трикімнатну квартиру, святкувати на самоті.

Подруга має ввечері завітати, але в неї діти й чоловік, він не в захваті, що вона приходить до мене. Напевно думає що ми підем десь на гульки, ревнує її. А мені це вже не потрібно, немає цікавості тай бажання.

В інституті була дуже популярною, відбою не мала від кавалерів, можливо через те й не звертала увагу конкретно на когось.

Тай в пріоритеті було навчання потім робота, квартира, машина. А після 30 років уваги на мою адресу ставало дедалі менше. Нині навіть ніхто компліменти не робить. Дуже прикро.

Кілька місяців тому мене в магазині назвали “тітонькою”. Ну, чудово! Приплила.

Шкода, що не встигла створити сім’ю, потішитися материнством. Що не зустріла того самого з яким все життя душа в душу.

Вже ні на що не розраховую. Ще десяток років – і старість.

Мені завжди здавалося, що ще встигну, що все в мене попереду. Не помітила, як життя пролетіло. Так багато хотілося зробити!

Стільки було планів!

You cannot copy content of this page