Вперше вийшла заміж у 17 років за однокурсника — причина, гадаю, зрозуміла. В 24-й розлучилися, але зберегли дуже теплі родинні стосунки, водили сина по черзі до школи, возили у відпустку. У сина найкращі бабуся з дідусем по батькові.
В 26-й вийшла заміж за веселого лікаря, народила другого сина. Разом ходили у походи, освоювали лижі та байдарки. Прожили 10 років, але якось стало нам обом у цьому шлюбі прісно. Ми легко відпустили один одного, квартири на сусідніх вулицях, сина не ділили, дуже спокійно попрощалися. Ця прекрасна людина досі лікує мене та мою родину.
Наступний чоловік був у 40. Спільний друг із компанії, кухар, людина-душа! Знову народили сина. Прожили 23 роки душа в душу, але, на жаль, його життя розлучило нас, його раптово не стало.
Я сумувала дуже, дорослі сини та колишні чоловіки дуже підтримували, не давали розкинути. І ось я знову одружена! За вдівцем із сусіднього під’їзду, а знаю його сто років, у нас і дачі поряд були, і з дружиною його я дружила.
Я щаслива тихим сімейним щастям, копаємось на дачі, на двох у нас 5 синів, 3 онуків та 6 онучок! Слава богу, всі дорослі і всі розуміють, що в нашому віці життя не закінчується. Озираючись назад, я ні про що не шкодую.
Сподіваюся, що ми з чоловіком поживемо довше і застанемо правнуків. Тож дивимося вперед і тільки вперед, чого всім бажаємо! Життя таке швидке.
