Мені було дев’ятнадцять, коли одного лютневого дня я мліючи повідомила новину батькам. Щиро вірила у те, що вони зрадіють. Я завше знала про те, як тато мріяв про сина. Хай не син – онук з’явиться, проте саме тато підняв у домі справжню бурю. Я пішла в нікуди. Тоді мене прийняла мама Андрія: “З часом, сину, ти мені подякуєш. А поки вона житиме у нас”.
Андрій почувши про те, зо я при надії лиш присвиснув і сказав: ” Я на таке не підписувався. Я занадто молодий для батьківства. я не готовий. Ми це навіть не обговорювали”. Андрій одразу ж відцурався від мене і уникав зустрічей.
Що я мала робити? Поїхала до батьків. Тато мій завжди сина хотів, але у сім’ї була єдина дитина – я . Чомусь думала, що саме він мене підтримає і зрадіє новині. Мій тато завжди гарно ставився до дітей, на святах, він був тим дорослим, що грався з дітьми. Але коли я сказала про те, що він дідом стане, тато аж сполотнів. він навіть не питав де тато і чому ми розійшлись. Просто виставив мене за двері. Мама моя, як завше мовчала.
Єдине місце, куди я ще могла піти була мама мого колишнього нареченого Андрія. Я знала його адресу домашню, адже не раз бувала у них на гостині. Вислухавши мене Ніна Олександрівна одразу почала втішати мене, мов дитину маленьку. Саме тоді вона сказала золоті слова, які я не раз повторюю своїм дітям: “Діти – благословення. А ті які дістаються ось так важко – стають опорою у житті. Не переймайся – я допоможу. Виростимо. доню, піднімемо. Житимеш тут”.
Андрій не раз приїздив намагаючись маму переконати, говорив, що та мене вище за нього поставила, але Ніна Олексіївна лиш казала йому, що він їй коли подякує. Як у воду дивилась.
У мене з’явився здоровий міцненький козачок. Назвали Богданчиком. Нині моєму сину вісімнадцять і він студент першого курсу – мріє стати хірургом.
Богдан – єдина дитина покійного Андрія. У нього була ще одна родина, але там діток не було. Не стало його три роки тому. Нашого Богдана він дуже любив і став йому прекрасним татом. У мене він не раз і не два просив вибачення, намагався пояснити, чому тоді вчинив от так, але я зла не тримала.
Мої батьки теж розтанули щойно побачили онука. Дід плакав і з рук його не спускав. Говорив, що не такої долі мені хотів і все не міг змиритись з тим, що так усе склалось. Богданчику було сім місяців, як вони приїхали за мною.
А я теж маю сім’ю, виховую двох діток., Ніна Олексіївна відколи не стало Андрія живе у нас. Не могла я її залишити одну, адже вона втратила єдиного сина. Тепер у мене одразу три мами: Ніна Олексіївна, свекруха і рідна моя мама.
Нині не прості часи, але ми всі тримаємось разом. У нас велика дружна і міцна родина. Кожен може помилитись, головне – не спалювати мости і вміти прощати.
На вісімнадцятиріччя сина я повторила слова свекрухи сказані у ті важкі часи. Мій син і справді став для нашої родини благословенням, а мені опорою і надійним другом.
18,12,2022
