Мені було одразу відмовитись, але вже так давно ми ті гроші на квартиру збирали, так нам пощастило, ціна хороша. Тож я відкинувши усі сумніви таки підтримала чоловіка у прагненні придбати квартиру поруч із його мамою. Свекруха у мене прекрасна людина, якби ж не кухня.
Ще при першому знайомстві мене вразила родина мого майбутнього чоловіка. Жили вони як і всі – не надто багато, але стіл для моєї зустрічі був накритий не просто багатий – у три поверхи тарілки стояли.
Мені аж незручно стало, бо там на десять голодних чоловіків наготували, а тут я Антон і його батьки. А мама ще так припрошує і кожну страву описує, попутно рецептом ділиться. Я спробувала з кожної тарілки і буквально викотилась з-за столу.
Та вже пізніше, я зрозуміла, що для свекрухи кухня – захоплення і сенс життя її зводиться до того, аби смачно нагодувати усіх. У неї були два вдячні споживачі: чоловік і син.
Вісім років ми жили орендуючи житло і заробляючи на власні квадратні метри. Батьки чоловіка приходили до нас на гостину, ми ходили до них. Обов’язковим атрибутом відвідин був багатий стіл, от прямо повен стіл наїдків і якщо приходили до нас, то батьки приносили усе з собою.
А минулоріч не стало батька мого чоловіка. Ми важко пережили те, адже Степан Ілліч був дуже доброю і щирою людиною. Я не маю власного батька і тато чоловіка став мені за рідного. Тож ми всі були самі не свої.
Свекруха тепер була частим гостем у нашому домі. Після роботи вона забігала до нас, а оскільки вона працює по пів дня, то встигала до нашого приходу і вечерю і обід і сніданок нам на наступний день приготувати.
Майже вся зарплатня чоловіка тепер ішла в холодильник, адже син старався щоби мама мала з чого нам те все спекти, засмажити і зварити. Знаєте, я вже тоді була незадоволена, але мовчала, бо так мама мого Антона хоч трішки відволікалась.
Ну а тепер, коли ми придбали житло у сусідстві зі свекрухою, стіл, то сенс життя. Свекруха у нас цілими днями і готує, готує, готує. Ніколи не думала, що буду підстрибувати від запаху котлет, чи не зможу дивитись на печені пироги.
Та все б нічого, але все те у таких масштабах, що де маємо з’їсти? Трилітрова каструля голубців і така ж фаршированих перців.
— Було не смачно? – запитує свекруха зі сльозами на очах. – Чого не з’їли всього?
Зрозумійте, ми не є багатими, чи прямо всім забезпеченими, кредит повинні виплачувати, зарплатня середня. Та от коли в місяць двадцять п’ять тисяч іде в магазин, то хіба нормально?
Говорила чоловіку, аби маму свою попросив збавити обороти, але той ладен ненці небо до ніг покласти і в борги залізе, аби лиш мама мала заняття до душі і не сумувала.
От як бути? Розоримось скоро, бо ж темпи і об’єми свекруха лиш нарощує.
Головна картинка ілюстративна.
